
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
непомалу; врешті вирішили покласти край химерній і хитромудрій пригоді кинули на хвіст Цурпалякові підпалене клоччя, а що кінь був начинений ракетами-пшикалками, то й злетів з тріском і ляском у повітря, брязнувши додолу присмалених Дон Кіхо- [524] та й Санча Пансу. Тої ж миті графиню Трифалдисту з усім бородатим полком як вода вмила, а решта публіки попадали крижем на землю, наче повмлівали. Дон Кіхот і Санчо підвелися, як непишні, розглянулись кругом і з дива не могли вийти вони, виявляється, були в тому самісінькому саду, відки вилетіли, а навкруг лоском лежали люди; ще більше здивувались, побачивши неподалік устромленого в землю списа, з якого на двох зелених шовкових шнурках звисав білий гладенький пергамен з таким-от написом буйними золотими літерами
«Презацний рицар Дон Кіхот з Ламанці звершив і докінчав пригоду графині Трифал-дистої, званої інакше дуеньєю Гореславою, з усім її товариством - тим уже, що на сей подвиг піднявся. Маламбрун сим освідчує свою повну й цілковиту сатисфакцію, бороди з лиця дуень зникли і здиміли, а королівській парі - Самограєві та Антимонії - привернено їхню первісну подобу. Коли ж довершиться джурине самобичування, то біла голубка, увільнившись од драпіжних шулік, що її переслідують, упаде в обійми свого любого буркотуна так повелів премудрий Мерлін, архіворожбит над усіма ворожбитами».
Прочитавши теє писання на пергамені, урозумів Дон Кіхот ясно, що мова мовилась про відчарування Дульсінеї; він оддав дяку небові, що з такою малою небезпекою учинив такий великий подвиг, повернувши поштивим матронам, які, зрештою, зникли кудись, їхні колишні гладенькі личка, і пішов до дука та дукині, що ніяк не могли прийти до тями. Поторсавши дука рукою, промовив
- Ну-бо, пане мій любий, вставайте! Сміло, сміло! Все уже - пригода скінчилась без жадної шкоди для будь-кого, про що ясно свідчить напис на сьому-от стовпі.
Дук устав, ніби прокинувся після тяжкої змори, а за ним так само й дукиня і всі ті люди, що в саду лежали такі всі були здивовані та нажахані, що й самі вже ладні були повірити, ніби так усе насправжки і сталось, як вони жартом удавали. Примруженими очима перечитав дук той напис і кинувся обіймати Дон Кіхота, запевняючи його, що такого, як він, хороброго рицаря світ зроду-віку не бачив. Санчо нишпорив навкруг очима, шукав Гореславу, яке-то в неї обличчя без бороди - чи справді така вродлива, як натякала її горда постава, та йому сказали, що як упав ото Цурпаляк, загорівшись, додолу, то весь дуенський полк із Трифалдистою на чолі де й дівся одразу, геть чистенький, без кудлатих борід. Тоді дукиня спитала в Санчо, як же йому в тій далекій подорожі літалось.
- Ото що ж, пані!- одказав Санчо.- Як почув я, що залетіли ми, як пан каже, в вогняну шхеру, то хотів був одсунути трохи платочка, щоб подивитись, так пан не дозволив; тільки ж я такий собі цікавий удався, усе хочу знати, що мені допікає й долягає, то я таки нищечком одслонився коло носа та й глянув на землю, і така вона мені малюпі-сінька здалася,'мов гірчичне зерно, а люди, що по ній ходили, були завбільшки з лісковий горішок; отож бачите, у яку височінь нас занесло тоді.
- Що-бо ви говорите, друже Санчо,- перебила його дукиня.- Певно, ви землі не бачили, тільки людей, що по ній ходили, бо якщо земля була завбільшки з гірчичне зерно, а люди як горішки, то один чоловік мав би її закрити цілком.
- Воно-то так,- відповів Санчо,- тільки я дивився бокаса і таки бачив усю землю. [525]
- Та ну-бо, Санчо,- заперечила дукиня,- коли скоса дивитись, то тим більше цілого не побачиш.
- Я не дуже-то знаюсь на тому дивінні,- сказав Санчо,- тільки ви, пані, не забувайте, що летіли ми чарами, то чарами і я міг бачити всю землю і людей на ній, звідки б не дивився. А як сьому не вірить ваша милость, то не повірить також, що, одсунувши хусточку од брів, побачив я небо так близько, так близько, ну, може, у п'ять пальців; та великенне ж яке, Господи, не гріх і забожитись! А як пролітали ми, панійко моя, поуз Семйкози (щоб ви знали, хлопцем малим був я в селі за козаря), то, присяй-Богу, так мені закортіло з ними трохи побавитись, що хоть пропадай! От я тоді узяв та й що зробив Нікому ні слова, потай пана, тишком та нишком зліз із Цурпаляка та й погуляв яких півгодини із кізками - там такі любі-милі, як квіточки, як нагідочки! А коник наш на місці стоїть, ані руш...
- А що робив Дон Кіхот,- спитала дукичя,- поки бравий Санчо коло кіз ходив
На те одповів Дон Кіхот
- Оскільки всі ті дії і події виходять за межі натурального ходу речей, нема дива, що Санчо оповідає такі чудасії. Про себе ж можу сказати, що не відслонявся ні згори, ні знизу, не бачив ані неба, ні землі, ані піску, ні моря. Відчував, се правда, що пройшов через сферу повітря і наблизився до вогняної, але її, гадаю, ми не пролетіли; адже огняна сфера знаходиться між місячним небом і останньою повітряною сферою, і ми не могли досягти до неба (де, як каже Санчо, живуть Семйкози), не згорівши; а як ми не згоріли, то Санчо або бреше, або зо сну словами блудить.
- Ані
Останні події
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»