Електронна бібліотека/Проза

Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Завантажити

двораки в турнірі гору почали брати!
Довелося бігти на той крик і галас, припинивши огляд у книгозбірні, через що, здається, мусили прийняти муку вогненну без жодного суда й розправи «Каролея» та «Лев Гишпанський», а також «Цісареві діяння» дона Луїса де Аміли, що, безперечно, заслуговували пощади; якби парох був їх побачив, гадаю, що вони не підлягли б такому жорстокому вироку.
Як увійшли всі до Дон Кіхота, той уже встав з постелі і був такий бодренний, мов і не думав спати - викрикував у нестямі всяку нісенітницю та, знай, штирхав мечем на всі боки, повертаючи його то лезом, то плазом. Його взяли попідруч і силоміць уклали знову в ліжко, тоді він трохи втихомирився і сказав, обертаючись до священика
- Чи то ж не ганьба, велебний пане архієпископе Турпіне, що так звані Дванадцять Перів дали себе з доброго дива поконати на сьому турнірі дворакам, коли натомість ми, мандровані рицарі, три дні поспіль перед вели
- Та годі-бо вам, пане куме, помовчте,- заспокоював його парох,- дасть Бог, фортуна переміниться що сьогодні втратиш, надолужиш завтра. А тим часом майте обачення на своє здоров'я, бо, здається мені, що вашець дуже втомлений, а може, навіть і поранений.
- Та ран нібито немає,- одказав Дон Кіхот,- а що мене побито й потовчено, то се вже певно той байстрючий Роланд добре поколошматив мене дубиною, а все з завидків, що я, бач, один йому в молодецтві рівня. Та не будь я Рінальд Монтальбанський, коли, з ліжниці підвівшися, не оддячу йому наперекір усім його чарам! А поки що дайте мені чогось попоїсти, душу проквасити; як же помсти доконати, в тім уже моя голова.
Так же й зробили, дали йому попоїсти, і він знову заснув, а вони всі дивували з його навіженства.
Тої ночі клюшниця спалила вогнем і пустила димом усі книжки, які тільки були в дворі і в цілім домі; сіли там попелом і такі, що заслуговували на вічне збереження в архівах - чи така вже була їхня доля, чи цензорове недбальство до того причинилось, а справдилася на них приповідка, що часом і праведники з грішниками гинуть.
Парох із цилюрником урадили, що найкращим ліком на недугу їхнього приятеля буде закласти й замурувати вхід до книгозбірні - може, як усунути причину, то не стане й наслідків; як же він, уставши, не знайде туди ходу, то скажуть йому, що якийсь чарівник викрав усі книжки разом із кімнатою. Як же надумали, так не гаючись і зробили. За два дні Дон Кіхот устав з постелі і першим ділом кинувся до своїх книжок, але, не знаходячи кімнати, в якій вони були, почав никати туди йсюди, крутився коло того місця, де були двері, і все мацав руками та очима водив навсібіч, не мовлячи ні словечка. Нарешті по довгому часі [48] спитав у клюшниці, як пройти до книгозбірні, а та вже добре знала, що має казати.
- Якої се ви, паночку, книгозбірні шукаєте - спитала вона.- Немає вже в нас ні кімнати тієї, ні книжок - усе забрав сам диявол.
- Ба не диявол, а чаклун,- упала в річ небога.- Першої ночі по вашому, дядечку, від'їзді прилетів він сюди на хмарі, зліз із змія, на якому верхи сидів, і ввійшов до тої кімнати. Не знаю, що він витворяв, тільки дивлюся за якусь часину - вилітає він через дах, а в домі скрізь диму повно. Ми кинулись туди - що за оказія Ані книжок нема ніяких, ані самої кімнати, нічогісінько! І ще пригадую, що чули ми з господинею, як, одлітаючи, крикнув той лихий дідуган, що він уже віддавна таїв злобу проти властителя тих книжок і тієї кімнати, тим і накоїв у сьому домі шкоди, яка опісля наяв вийде. Ще й додав наприкінці, що звати його мудрий Хрестон.
- Не Хрестон, а Фрестон,- поправив Дон Кіхот.
- Та не тямлю вже гаразд, чи то Хрестон, чи Хвостон,- сказала клюшниця,- знаю тільки, що на тон кінчається.
- Ото ж і є,- пояснював Дон Кіхот,- мудрий чаклун, мій найлютіший ворог, що поклав на мене гнів, бо дізнався із чарів своїх та чорнокнижжя, що колись я маю стати на двобій з певним рицарем, якому він сприяє, і подолаю того рицаря, не зважаючи на всі його зусилля. От він і витворяє мені тепер усякі каверзи, але ж нехай знає що небо судило, того не годен він ані втекти, ані обійти!
- Авжеж, що ні! - погодилась небога.- Тільки нащо вам, дядю, здалися ті бої та двобої Чи не краще тихо-мирно домонтарювати, аніж світами з доброго дива блукати та якогось печеного льоду шукати Не один-бо, знаєте, по вовну їде, а сам вертається стрижений.
- Ох, моє небожатко! - сказав Дон Кіхот.- Нічого ти в сій справі не тямиш. Перше ніж мене стрижуть, я повискубую й повириваю пелехи всякому, хто тільки посміє моєї волосинки торкнутися, не то що!
Побачивши, що він спалахнув гнівом, небога й клюшниця вирішили не казати вже йому ні слова накриво.
Цілих два тижні по тому сидів наш гідальго тихо дома - не було й знаку, щоб він ізнову ті химороди гнати збирався. Всі ті дні мав він надзвичайно втішні бесіди з двома друзяками своїми, парохом та цилюрником; казав їм, що світові нині найбільше потрібні мандровані рицарі і що саме в його особі те мандроване рицарство відродиться й оновиться. Парох інший раз сперечався з ним, а інший притакував, бо знав, що



Партнери