Завантажити

прилаштувати, зважати на вимогу театру. Доказом цієї сумної істини можуть бути і незчисленні комедії, написані одним із найщасливіших геніїв нашого королівства в них багато блиску і грації, чудові вірші, глибокі думки, мудрі сентенції, нарешті витворний і піднесений стиль, що прославив їх на цілий світ,- а проте лише деякі з них справді досконалі, бо автор намагався здебільшого пристосуватись до акторських смаків. А інші то взагалі пишуть таке несосвітенне, що іноді зразу після вистави лицедії мусять тікати і десь ховатися, боячись переслідувань, як це вже не раз траплялось, коли в п'єсі уймалася честь королю або якомусь владоможному родові. А всі ті неподобства і багато інших, про які я зараз мовчу, можна було б припинити, якби в столиці якась розумна й освічена людина проглядала всі комедії перед тим, як їх на кін випускати, і то не тільки в столичному місті, а в будь-якому театрі на землі гишпанській, і щоб без дозволу за відповідним підписом і печаткою ніхто не важився жодної п'єси виставляти; всі лицедії мусили б комедії спершу до столиці на схвалення посилати, а тоді вже грати їх без обави, письменники ж, опасуючись суворого суду знавців, старалися б працювати над своїми творами пильніше й ретельніше. Таким робом у нас з'явилися б добрі комедії, які повністю відповідали б своєму призначенню, бо від них була б народові розвага, гишпанським авторам - добра слава, виконавцям - порядний заробіток і цілковита безпека, владі - спокій від крамоли. А якби тій самій людині чи ін- [311] шій якій доручити перегляд рицарських романів, що мають друком виходити, то в нас би могли з'явитися і такі довершені книги, про які мріє ваша ясновелебність вони збагатили б нашу мову добірними, коштовними скарбами красномовства, і сталося б так, що нові романи геть затьмарили б славу давніших, даючи приємну розвагу не тільки дозвільним неробам, а й людям великої праці, бо як тятива лука не може бути весь час нап'ятою, так само й природа людська, не бувши невтомленною, потребує якогось пристойного відпочинку.
На цьому урвалася розмова каноника з парохом, бо тут до них під'їхав цилюрник.
- Оце, пане ліценціате,- сказав він парохові,- те місце, де, я гадаю, добре нам буде на полудень стати, та й волам попас незгірший, трава буйна і сочиста.
- Так воно й мені здається,- погодився з ним парох.
Тоді парох сказав про свій намір каноникові, і той, зваблений розкішним краєвидом долини, що леліла перед його очима, вирішив теж тут із ними перепочинок зробити. Щоб натішитись прегарною містиною та розмовою з парохом, який дуже йому до душі припав, а також дізнатися краще про Дон Кіхотові подвиги, каноник звелів челядникам своїм сходити до заїзду, що вже зовсім недалечко звідти був, і принести чогось попоїсти, бо на полудень, казав, тут станемо. Слуга відповів на те, що обозний їхній мул певне вже там, припасу на ньому нав'ючено досить, отже в корчмі доведеться взяти хіба що оброку для мулів.
- Коли так,- сказав каноник,- то ведіть туди всіх мулів, а обозного сюди приведіть.
Поки вони там обговорювали всі ці справи, Санчо, здихавшись непевного нагляду пароха й цилюрника, вирішив, що тут йому самий час із Дон Кіхотом розмовитись. От підійшов він до клітки, в якій сидів ув'язнений його пан, та й каже
- Знаєте, пане, аби вже мати собі чисте сумління, мушу сказати вашій милості дещо про оце ваше зачарування. Тут таке діло оті двоє, що машкари собі на лице вчепили, то не хто інший, як цилюрник та парох із нашого таки села, і здається мені, що то вони із заздрощів вас отак-о запакували, бо ви подвигами своїми славутніми далеко їх позад себе зоставляєте. Коли се так, а воно ж так і є, то вас, виходить, не зачаровано, а ошукано і одурено. Аби переконатися в тому, хочу в вас дещо спитати, і як матиму од вас ту відповідь, якої сподіваюсь, то ви самі побачите, що вас одурено в живі очі і що то не чари такі наслано, а просто ви глузду відбилися.
- Питай що знаєш, синку мій Санчо,- сказав Дон Кіхот,- а я вже тебе вдовольню і на всяке твоє питання відказ подам. От ти говориш, що ті двоє, які з нами їдуть, то ніби знайомці наші й односельці, парох і цилюрник; може, воно так тобі й здається, але ти не думай ніяким світом, що так воно і є насправді. Ти так собі міркуй і так розважай, що коли вони на твої очі схожі до пароха й цилюрника, то значить ті, котрі мене зачарували, взяли на себе їхній образ і їхню подобу (адже чаклуни мають силу в кого-хотя перекидатися), а образ приятелів наших вони на те тільки взяли, аби ману на тебе пустити або загнати [312] тебе в лабіринт химер, з якого ти зроду не виплутаєшся, хоть би навіть мав при собі Тезеєву ниточку. Іще для того вони це зробили, щоб і мій розум отуманити, аби я не міг зміркувати, звідки на мене таке нещастя впало, бо от ти мені кажеш, що нас супроводжують нібито парох і цилюрник із нашого села, а я бачу, що мене в клітку засаджено, і певне знаю, що ув'язнити мене могла б тільки якась надприродна сила, а зовсім не людська,- що ж мені тут залишається думати й говорити Хіба тільки одне ції чари

читати