Завантажити

неволю й того, хто в новій фортеці старшував був то міланський шляхтич Габріеле Червеллоне, великий мистець у будуванні і войовник незгірший. Багато ще видатних людей у тих фортецях загинуло, як-от Пагано Дорія, рицар ордену Йоаннітів, благородної душі людина, що виявилось хоч би у його ставленні до брата, славнозвісного Джаннан-дреа Дорія. Смерть його була тим жальніша, що прийняв він її з рук арабів, яким був довірився, побачивши, що фортецю годі втримати. Вони вбрали його в мавританську одіж і взялись допровадити до Табарки, невеличкої пристані чи, вірніше, факторії, куди генуяни їздять на коралові лови, а потім відрубали йому голову й понесли до турецького капудан-баші. Тільки ж турок учинив з тими арабами по нашій кастільській приказці, що, каже, «із зради скористай, а зрадника скарай» велів він їх за той гостинець повісити, бо не привели йому того рицаря живого.
Серед тих християн, що зайнято їх у полон при облозі фортеці, був такий собі дон Педро де Агілар, родом десь із Андалузії; у війську він був хорунжим, і всі мали його за хороброго й розумного вояка, щсж до [254] того і на віршування був мастак неабиякий. Я тому про нього згадав, що припав він з примхи долі в ясир до мого хазяїна, на ту галеру, де й я був, на одній лавці з ним сиділи. Перш ніж ми з тої пристані в море виплили, склав він дві такі епітафії в формі сонета, одну про Голету, а другу про нову фортецю. Я вам зараз розкажу їх, коли хочете, бо знаю напам'ять гадаю, що матимете з віршів більше втіхи, аніж зануди. Коли невольник назвав імення дона Педро де Агілара, дон Фернандо переглянувся з своїми супровідниками і всі троє посміхнулись. Оповідач хотів уже читати сонета, коли один із них сказав
- Стривайте хвилиночку з віршами і скажіть мені з ласки вашої, що сталося з тим доном Педром де Агіларом, котрого ви оце згадали
- Про те мені небагато відомо,- сказав невольник.- Знаю тільки, що пробув він у Стамбулі два роки, а потім перебрався за арнаута і втік із якимось грецьким шпигом. Чи він добувся на волю, чи ні, напевне не знаю, але мабуть-таки що добувся. Грека того я через рік ізнов у Стамбулі побачив, тільки не вдалось розпитати, як їм тоді вті-калось.
- На волю він таки вийшов,- сказав тоді той, що питав.- Сей дон Педро - мій рідний брат, він живий-здоровий і гараздує собі в наших краях із жінкою своєю та дітьми, вже трьох має.
- Хвала тобі, Боже, за превелику ласку! - вигукнув невольник.- Нема в світі більшої радості, так я гадаю, як одзискати втрачену волю.
- Між іншим,- сказав ізнов той шляхтич,- я теж знаю братові сонети.
- То нехай же вашець їх і продекламує,- запропонував невольник,- певне, воно краще вийде, ніж у мене.
- А чом же й ні,- погодився шляхтич.- Слухайте ж той, що про Голету

РОЗДІЛ XL,
де продовжується невольникова історія
СОНЕТ
Блаженні душі, ви, що тіло тлінне
Лишили ради праведного діла
І з долу вознеслися просвітліло
В високе небо, чисте і промінне;

Ви, що являли мужній дух незмінно
І яросно змагались міццю тіла,
Аж ваша кров і вража кров збагрила
Піщані береги і море пінне;

Не дух, а подих перше зрадив вас,
Бійців, що навісний ворожий сказ,
Вмираючи, перемагали, вперті,

Та вас підніс дочасний ваш загин
До осяйних, немеркнучих вершин
Земної слави й вічного безсмертя [255]
- Вірно, це і є той самий сонет,- сказав невольник. і
- А про фортецю,- вів далі шляхтич,- ось як було написано, коли не зраджує мене пам'ять
СОНЕТ
Від пустирів сплюндрованого краю,
Від веж кріпких, поглинутих вогнем,
Три тисячі одважних душ живцем
Піднеслися в ясну обитель раю.

В нерівній прі не знаючи відчаю,
Був кожен з них нескореним бійцем,
З останніх сил орудував мечем,
Щоб подолати зловорожу зграю.

Зазнала на віку земля стара
Багато лиха всякого й добра -
У неї згадок незчисленна сила;

Та ще ніколи з падолів своїх
Не слала в небо душ таких святих
І тіл таких незламних не носила.
Сонети припали слухачам до смаку; невольник же, врадуваний добрими вістями про свого товариша, розповідав свою історію далі.
...Отож як упала Голета й нова фортеця з нею, турки вирішили розруйнувати Голету дощенту (бо в новій фортеці не було вже, власне, чого зносити) і, щоб усе те швидше й легше спроворити, підвели з трьох сторін підкопи, але так і не змогли висадити в повітря старої мурівлі, що здавалась найменш міцною; зате нові укріплення, збудовані «ченчиком», вірніше, те, що від них залишилось після облоги, гряхнуло додолу заіграшки. Переможний турецький флот з тріумфом повернувся до Стамбула, а кілька місяців по тому помер хазяїн мій Улудж-Алі, якого прозивали Улудж-Алі Фарташ, що по-турецьки означає «Шолудивий потурнак», бо такий він і був насправді у турків, бачите, дають людям прізвище за гандж який-небудь або. навпаки, за хороші якості, бо в них є тільки чотири родові ймення для тих, хто походить із оттоманської династії, а решта, як я вже сказав, прозивається чи то за вадою якоюсь тілесною, чи за душевними достой-ностями. Отой самий Шолудивий чотирнадцять років був весляром-невольником

читати