
Електронна бібліотека/Проза
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
ти його зажуриш?.. Те своє горе ти не пести так; яково йому тепереньки — ти не помисляєш... Ти для його перетривай усе, поки батька вблагаєш.
— Та коли б же хоч на його глянула! Хоч до його промовила! Нехай тільки б сказав, що мені робити! Нехай він мене в огонь пошле — я піду... Чому ж бо він не йде і досі! Хіба він мене покине?
— Коли не йде, то, мабуть, так треба, Катре! А ти втихомирся та жди... Та, може, маєш що йому переказати, зараз негайно... Перекажи через мене: я хоч і сходжу до їх.
— Ти?.. А мати твоя не пустить тебе?
— Піду. Говори, — що сказати?
— Ти скажи — що я пропадаю, що живая гину!
— І нащо отаке йому говорити? Лучче нехай він почує, що ти його вірно любиш, що ти його будеш дожидати, що будеш батька благати...
— Нехай би він знав, яку я муку терплю! Скажи йому, щоб усе він кидав, щоб ішов мене одвідати... батько не знатиме... а хоч дознається, гірш, мабуть, вже не буде...
— Нащо таке казати, Катре? — знов їй Маруся. — Хіба ж йому й так не важко?
— Ну, хоч скажи, що так я його кохаю, як свою душу; що я журюся...
Того ж таки дня Маруся каже:
— Піду я, мамо, у Любчики!
Пилипиха дуже подивувала, да не боронила... Вже як Маруся виходила, убравшись, — вона запитала:
— Чого се ти у Любчики?
— Піду, мамо, прогуляюся.
— Іди, доню. — Сама її за ворота провела та тоді вже услід, схаменулась, покрикнула: — Не барись довго, Марусе!
А Катря, скоро випроводила Марусю за слободу, то вже й ждать почала — коли прийде; перейняли ми її ще на дорозі.
— А що? Бачила? Буде? Що казав? Коли?
— Треба тобі, Катре, ще потривати... — каже Маруся.
— Вже несила моя тривати! Так він не прийде? Пощо ж і ходила? Чому він не прийде? Що казав?
— Дуже він печаловитий щось, — говорить Маруся.
—Печаловитий? — покрикне Катря. — Коханий мій! — Сама так слізьми й розлилася.
— Я піду до його сама, — піду — хоч нехай мене потім киву замучать, — я піду!
— Він велів, щоб ти не приходила...
— Не приходила? Як то не приходила? То ти, мабуть, вчула! Хіба б я тепер зважилась на його сказати, об не приходив, хоч би й смерть мені за плечима по ому?
— Просив тебе не приходити, Катре; а ти, як його любиш вірно, то послухаєш.
— Авжеж я його послухаю!..
І довго вона по тому слові своєму плакала — сидячи край дороги.
Тільки бачу, Маруся щось так як не домовляє: то у землю очі спустить, то щось у думці має собі... Як вилучилася мені годинка, нишком побігла сама до неї.
— Марусе! — кажу, — щось мені той Чайченко не певен!
— Як то? — питає.
— Не любить він Катрі щиро! Чи я ж не правду кажу? Говори!
— Та я не знаю, Химо! — одкаже мені, роздумуючись.
— А я дак знаю, що ти Катрі розказала не все. Аже не все?
— Ні, не все.
— Кажи ж мені усе.
— Та нічого, Химо! Я що там чула, од Катрі не потаїла, й се, бач, в мене мої думки...
— Дарма! Розкажи тії думки свої!
— От, прийшла я туди, — розказує, — мене стріла його мати, та смутна така, господи милий! А як я сказала, чого я прийшла — вона заплакала сильне... Нічого й не одмовляла вона на мої слова, тільки усе плакала... Уступив і він у хату... Десь він, Химо, сам у великих мислях, у скорботі... Так змарнів на виду... Я говорю, що мене Катря присилає — і здалося мені, — чи то так, може, здалося, — що він, почувши, не обрадів... Не каже мені свого слова, не пита мене... Тоді вже я сама усе переказала, і що Катря хотіла сама до його прийти; а він зараз похопився: «Нехай не приходить вона, скажіть їй, будь ласка, — нехай вона не приходить!" — Вклонився мені та й з хати пішов...
— А стара? — питаю.
— Постояла я трохи та й беруся йти додому; тоді вона мені, плачучи, заговорила: «Дівчино-ластівко! — каже, — велика туга на моєму серденьку, та, може, ще доля на нас ізглянеться... перекажи 'тсе Катрі — щоб вона так не вбивалася; ще, може, усе на добре вийде...» Та я й пішла...
— Що 'тсе там у їх — тайності? Щось непевно... Чи не довести сього Катрі?
— Та що ж ми їй доводити маємо, коли не знаєм самі гаразд, — каже Маруся.
Та я вже знала, що Чайченко не любить щиро Катрі; нехай же й вона відає. Колись-таки ся правда справдиться, — лучче нехай тепер. Скажу їй, та й годі! А чи пойме ж віри вона мені? Та й чим мені довести? І як тоді вона прийме?.. Якби на мене, то правда гіркая краще кривди солодкої, — воно й здоровіш до того, — та не всі ж бо таку вдачу мають.
Думала я й передумувала довгенько собі... Ні, таки я їй скажу!.. Я таку часинку вигадала, як вона не плакала, а вже по сльозах, втомившися, сиділа собі тихо.
— Катре! — кажу їй. — Чи ти знаєш певно, що Яків тебе любить?
Вона глянула на мене, як на дитину малу — осміхнулась.
— А що, — кажу-таки, — як він тебе та покине?
Вона ще веселіш до мене засміялась.
— Ти ще нічого не розумієш! — промовила.
— Може, розумію краще, ніж ти, — говорю їй, — збоку усе вбачається видніше!
Зводжу на очі їй чимало таких, що
Останні події
- 13.03.2025|13:31У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
- 13.03.2025|13:27Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
- 11.03.2025|11:35Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
- 11.03.2025|11:19Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
- 11.03.2025|11:02“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
- 10.03.2025|16:33Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
- 07.03.2025|16:12Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
- 05.03.2025|09:51Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
- 02.03.2025|11:31Я стану перед Богом в безмежній самоті…
- 01.03.2025|11:48У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»