Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити
« 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 »

каже, — там такі білі хмари драглють.
Стара, дивлячись на його,насмілилась:
— А що, мій голубе, — вимовляє любенько, — що ти бачив? Що чув?
— А що я чув? Нашу Катрю сватають.
Тим словом сполохнув нас усіх: хто сидів — схопився; хто стояв — у куточок горнувсь...
— А хто ж сватає? Кого нам господь носила? — питає мати, ледве голос зводячи. Катря біло збіліла.
— А старий Шелях за свого сина Дмитра сватає. Се жених! Се не лічозір, не пройдисвіт який-небудь, се хазяїн добрий, що з срібного кубка своїх гостей почастує.
— Що з тих кубків, як повні сліз! — мовить мати.
— Гм! — Більше не сказав нічого, тільки придивився на неї пильно. Вона сльози свої нишком втирала — ховала.
— Я собі б кращого зятя сам не шукав, — знов батько озвався; насунув шапку та й з хати вийшов.
Мати усі думки приплакали: «Що його робити і що його чинити!»
Катря аж білі руки ламле...
Як на ту ж пеню — і стара Чайчиха не завідає нас, і Пилипиха сердиться: нікому поради дати, нікому розважити... А того любого як запав слід, то й запав...
Мати почали були Катрю умовляти:
— Покорись батькові, доню, покорись, дитя моє!
— І ви вже, мамо?.. Безталаннячко ж моє!.. — побивається Катря...
— Донечко мила! Кого ж лихо мине? Живши у світі, його не втечеш, — кожне одбува... Що ж як ти батькової ласки одпадеш, а той, може, одцурається...
— Він одцурається? Може, і я його занедбаю! — Та й засміялася... Хотіла я їй тоді сказати, що вже й тепер трохи на те походило, що він цурається, та жалко мені її стало... І мати за се більш нічого не змовила, — зітхнула важенько та й стала знов її прохати: «Корись, доню, батькові!» — «Нехай же я лучче вмру!» Як мати не плакали перед нею: «Або я вмру, або за ним буду!»
Давненько ми вже Марусю не бачили то за горем своїм, то за сваркою тією межи старими, та й Маруся наче ховалася: з хати сливе не виходила.
— Ходім, — кажу Катрі, — ходім до Марусі, що нам, що старі посварились — ми того не знаємо; ми собі з нею утрійзі порадимось.
Маруся сидить — шиє; удови не було дома.
— Марусю! Марусю! — говорить Катря, — прийшла я до тебе свою тугу розділити, та знаю, що й ти мене осудиш, як моє слово почуєш!
— Сядь, Катре, та розкажи, — каже Маруся.
— Батько мене за його не дає, — знаєш? За нелюба мене вже тепер прибирає. А я, Марусенько, хоч і батька й матір то я для його покинула б — не пожаліла... Що мені тсе? Нехай скаже — я за їм на край світу піду! Піду та й не оглянусь разу! Мені нічого не треба: нехай іншим розкоші, іншим нехай достатки, — мені нехай життя із ним вкупі!
Не зводячи очей, промовила Маруся:
— Боже вам поможи, Катре! Зумилася ж я!
— Марусю! — покликну. — Се ти? Тая покірлива?..
— Голубко моя! Сестрице! — обіймає її Катря ридаючи. — Ти мене не судиш?
— За що? — стиха питає Маруся. — А ти ж його любиш?
— Так люблю, що й не вимовлю! А на мене усі нападаються! Хочуть, щоб я його покинула! Марусе! Якби ти любила?
— Я б не покинула.
Я все чую, та віри не йму.
— Марусе? Чи се ти говориш? — кажу. — А мати твоя якби почула?
— А що ж? Якби я любила, то вже мені нічого не страшно і нікого б я не боялася — тільки того, кого любила...
— Ти моє серце розвеселила, Марусечко! — дякує Катря. — Дуже вже мені було важко... хоч мене ніхто не переумить, та слова тії мене ображали... Спасибі тобі, Марусенько, галонько!
Маруся їй осміхнулася.
— Ні за віщо дякувати, — згомоніла: — я правду свою тобі кажу.
VIII
У першу ж таки неділю по сьому до нас свати в хату од Шеляха. Прийняли, пошанували. Дякує за ласку мати, тугу свою та журбу перемагаючи, — а батько говорить:
— Я собі кращого зятя не жадаю, панове ласкаві! Та треба дитини запитати.
Викликали Катрю.
— Катренько! — кажу їй тихо, — роздумайся добре! — Вона мов і не чує. Уступила до хати біла, а сміла, необорная — хоч тут вмирати.
Питає в неї батько: чи піде за Дмитра Шеляха? Та пита він якся ласкаво і грізно...
— Я парубку ганьби не даю і піти не піду! — одказала, Катря чисто, як виспівала.
Поклонилися свати, — тихо та гордо геть вийшли з хати... Ми не ворухнемось; Катря стоїть... Батько не промовив слова, вийшов і собі з хати...
Плаче мати, очей не сушачи. Старий не впоминається про сватання, мов його не було; а нас наче не бачить перед себе: хто увійде — не оглянеться; хто озветься — не слухає.
А Чайченка того нема та й нема!.. І матері його не видно... Вже Катря сама до їх бігти заривалася — дак мати впиняла.
— Коли вже ти мене не послухаєш, доню, то бог із тобою: роби тоді, як ти сама знаєш, а я вже батька не проситиму.
— Добре, добре, мамо! Покиньте мене, занедбайте... Тільки пустіть до ного!..
— Ні, не пущу, доню! Я тобі на порозі стану, не попущу йти!.. Не годиться!
— Я втечу од вас! — озивається Катря. — Я або втоплюся, абощо! Я так жити не здолію!..
— А він же як? — інколи спита її Маруся, слухаючи того нарікання. — А як

« 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 »

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери