
Електронна бібліотека/Проза
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Мовчимо усі довго.
— Ну, бувай же здорова, Марусе! — кажу. — На добраніч! Вже час додому. Чи підеш і ти, Катре? Тебе, — кажу, — мати, мабуть, давно дожидають. Вже й спати пора.
— Химочко, голубочко! Марусе, голубочко! Я не хочу спати... Я, — каже, — я того Чайченка покохала!
— Та хіба не знаємо! — веселенько я їй одмовляю: — отсе нам новина велика!
А Маруся так-то навсправжнє її питає ще:
— Чи так се, Катре? Чи справді, Катре?
— Нащо ти мене так питаєш, Марусю? Я його люблю.
— Чи щиро? Чи велико, сестрице? Подумай!
— Та боже ж мій, боже! — одкаже Катря: — та я його од першого.разу покохала. Вже я з того весілля за ним пропадаю. Тільки ти не вважала, а з мене вже усі дівчата сміються...
— Ні, — каже Маруся, — я вважала та думала: ее так... Я думала — забудеш...
— Хіба як очі заплющу!
— То поможи тобі боже, Катре! — промовила Маруся.
— Дай тобі боже, Катре! — кажу й я. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря.
— А він же чи полюбить? — стала тоді гадати. — Може, насміється! Скажи, Марусю, скажи, Химо! Чи він любитиме?
— Ой, трохи чи не більше ти од нас відаєш про це, Катре, — говорю, — десь ти його бачила, абощо, бо ти чогось наче на світ одродилася сьогодні. Признайся ж і нам, любко, щоб і ми знали.
— Я його бачила, — розказує. — Була я у гаях і забрела дуже далеко, аж туди к чужосільським левадам; ішла собі, коли чую: «Здорова була!» Глянула — бачу його, віри не йму. Се, кажу, моя дума щоденна, щочасна вживилася... А він усе говорить до мене, усе говорить....
— Що ж він тобі говорив?
— Питав мене, чого зайшла, чом невесела...
— Що ж ти йому сказала? — я все її питаю; Маруся тільки слухала.
— Так зайшла, — кажу, — гуляю собі, і я, — кажу, — весела... Тоді він питав мене, чи хутко ми будемо у Любчиках, і казав, що у Красному церква згоріла... І що був він у ярмарку оттоді, як ми ходили до церкви, а його не було — він-то у ярмарку був, — говорив, що туга його обіймає... І провів мене аж до самісінького нашого тину. Ішов усе поруч зо мною... Спасибі тобі, вечір темний, і ти, доленько моя щасна!.. А Яковенко вже рушники побрав у Ганни; на тому тижню весілля. Пита він, чи будемо...
— Отсе, — кажу, — тепер треба ще на те весілля прибиратись. Трохи й ми з тобою там розважимось, Марусю!
— Та не знаю ще, — каже, — як мати схочуть!
— Хіба самій не манеться? Хіба не попросиш матусі?
— Та якось вже буде, — одказала.
— Ти, — кажу, — сумуєш чогось, Марусе; чи не пішла б ти із нами?
А Катря тоді:
— Сумує Маруся? Чого сумує?
— Голубко, — говорить мені Маруся, — мені не смутно, а коли й буде кому смутно, люди не розважать!
— Тільки той, кого любиш, розважить, — озвалась Катря.
— Покохаймо кого-небудь, Марусе! — жартую. Маруся нічого не одказала.
— Щаслива будеш, — говорить Катря.
— Покохаймо ж, Марусе! — я знов до неї.
— Не жартуй, — одкаже тихо.
Надійшла Пилипиха. Попрощались ми й пішли з Катрею додому. А Катря сього вечора да така ласкава була й весела, і смирнесенька така, що я такою її зроду не бачила.
V
Ходила Катря у Любчики нібито заполочі позичати червоної та й повернулася додому ік вечору така, що батько споглянув та й поспитав в неї, де була, де ходила, а почувши де і пощо: «як така з тебе швачка, — каже, — то дбай, щоб не позичати заполочі вдруге по чужих селах».
По тім слові батько вийшов з хати, запаливши люльку.
— Що тобі, моя дитино! — упада вже коло Катрі мати. — Уступила до хати біла мов білочок... що тобі, доню?
— Нічого, мамо, нічого!
— Де вже там нічого! Журиш ти мене, дочко! Прийшла Пилипиха до нас з Марусею. Мати з старою зняли розмову, а ми, дівчата, у садок поскорилися.
— Що ж таке, Катре? — питаю.
— Сьогодні він увечері буде, — він сьогодні прийде до мене...
— А ти ж як, вийдеш до його? А батько не почує?
— То що? Щоб я не вийшла? До його щоб я не вийшла? Нехай чує батько, нехай чує мати, нехай усі — я до його вийду!
— Та як батько почує, то не пустить, — кажу, — як вже ти собі там не ймися, а мусиш зостатися тоді.
— Я не зостануся, я піду!.. Чого ти на мене надалася, недобра дівчино?..
— Я тобі саму правду говорю, Катре; хіба ж я нападаюся на тебе?
— Не треба нені такої правди, не хочу я такої! Я вже бачу, що ти мені не щира подружниця, ти мені не хочеш у помочі стати, я сама за все стану!
— Слухай лиш, Катре, чого-бо ти вгнівалась? Я правду тобі виказала, та я ж тобі і в пригоді стану, коли вже не можна інако...
Тоді вона мене цілувати, тоді вона мене обіймати! Почали ми змовлятись, як двері відчинити Катрі і як їй вийти. Радились і Марусі питались, що вона думає, — сама вона нічого не говорила й нічого не питала, сиділа собі тихо, як на могилці...
Катря усе розказала, як вона у Любчиках була.
«Його мати мене покликала сама, як я йшла улицею, і жалувала мене любо, і розпитувала, чи мене хто сватає, чи я кого вподобала... А він усе оддалік стояв, не
Останні події
- 13.03.2025|13:31У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
- 13.03.2025|13:27Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
- 11.03.2025|11:35Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
- 11.03.2025|11:19Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
- 11.03.2025|11:02“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
- 10.03.2025|16:33Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
- 07.03.2025|16:12Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
- 05.03.2025|09:51Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
- 02.03.2025|11:31Я стану перед Богом в безмежній самоті…
- 01.03.2025|11:48У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»