Завантажити

 
Б и ч о к і О л е н а.
О л е н а (хутко до Бичка). Де лист від Андрія?
Б и ч о к (убік). Вже довідалась? (До неї). Нема у мене ніякого листа!
О л е н а (просячи). Віддайте, батечку, голубчику! Віддайте!
Б и ч о к (зітхнувши). Бідна, бідна ти, сиріточка! За цілий рік діждалась одного листа, та й той... Жаль мені тебе, дуже жаль!.. Я хотів затаїти його від тебе, та п и с а р побачив, що з Херсона, та й догадався, від кого він... На, читай, безталанная сирітко: тут твоя смерть! (Дає лист).
 
ЯВА 6
 
Ті ж і С т е х а.
О л е н а (цілуючи лист). Тут, тут мої мрії, мій спокій, мій талан! О серце, бідне серце, щасливе серце! Тут мій смуток, тут мої і радощі!.. (Розвернула лист і дивиться в нього). О горенько ж моє тяжкеє, о бо-женьку мій! Яка я нещаслива, що не вмію й словечка прочитати!.. Він, мій милий, пише до мене, він балакає зо мною, вітає мене, а я... Одне б тілько словце прочитати своїми очима, і я б половину серця віддала!.. (Знову цілує лист). Дружинонько моя, світе мій, думко моя!.. Ох, яка ж я безталанна, яка я бідна. Я тілько плакати вмію, та ридать, та серце кров'ю обливать!..
Б и ч о к. Цілуй, цілуй свою отруту, пригортай до серця жало гадюки!
О л е н а (не слухи його). Я піду зараз до писаря або до дядька Мартина, він мені його прочита!.. (Побігла з хати).
 
 
ЯВА 7
 
Б и ч о к та С т е х а.
С т е х а (швидко). Що ж там А н д р і й пише?
Б и ч о к. Краще не питай! Другу покохав, ось що! І не вернуся, каже, вже ж ніколи, і не сподівайся мене бачити.
С т е х а (сплеснула руками). Ох, боже ж мій, що ж це у світі діється? Лишенько невсипуче, причепилося ж ти до нас гірш пропасниці... Проклятий А н д р і й, проклятий! А як же вона його любила, як кохала, як анголи люблять бога!..
Б и ч о к. Та годі тобі, стара, вбиватися. Що з воза упало, те пропало! Гріх тобі так за одною дитиною пе-клуватися і печалюватися, а про других забувати, а у тебе ще їх тройко, треба поберегти себе задля того дріб'язку; що вони будуть без тебе, як горобенятка без матері, як голубеняточка без неньки-голубки!
С т е х а. Знаю, що тяжкий гріх, коли ж не можу я забути тієї зневаги, тієї наруги від того недолюдка, луциперового сина, пекельної душі! Проклятий, проклятий ти, Андрію, на цім і на тім світі!
Б и ч о к. От Г о р д і й Човгало, той добре розсудив! Адже чула, як поліз до його дочки Христі свататись М а к с и м Лупаленко? Тож торік уосени сватався, а це знову сунувся було — оце після Маковія; так Г о р д і й і підніс йому такого гарбуза, що ледве намацав двері, — хотів бити і його, і старостів! Кажуть, що Х р и с т я заслабла і не встає, зовсім немощна... Та нехай лучче перехворіє, ніж піде за обідраного злидня!.. А М а к с и м з переляку чи, може, від сорому кудись щез, мов у ополонку впірнув!
 
ЯВА 8
 
Ті ж і О л е н а.
О л е н а (мов несамовита). Мамо, мамо, рятуй мене! Зрадив, зрадив милий! Нема мого Андрія, нема мого сонця!.. Ох, гину ж я гину, як горличка без голубонька!.. Боже, покарай Андрія, пошли на нього невимовне лихо, щоб не мав він ні хвилини супокою, ні жодної хвилиноньки світлої!.. Окрути серце його гадиною шипучою, щоб пила з нього кров по рісочці, доки й віку його!.. Оповий його спокій чорною хмарою, влий в його душу вогню пекельного, щоб тліла вона, не стлівала, щоб горіла і кипіла смолою смрадною... (Падає на лавку).
С т е х а. Дочечко моя любая, лишенько мені з тобою!
Б и ч о к (встає). Прощайте, бідолахи! Гірко мені дивитися на ваше горювання, не можу я... сльози мене душать!.. Тілько не забувайте, що у вас один зостався приятель і повсякчас прихильний до вас: я! (Пішов).
Завіса падає
 
ДІЯ ТРЕТЯ
 
Хата Стехи.
 
ЯВА І
 
О л е н а (сама). Андрію, Андрію, отруто моя!.. Невже ж ти зрадив мене? За віщо ж, голубе мій, кате мій?.. Дядько М а р т и н хрестився і присягався, що чув і він од якогось чоловіка, що А н д р і й покохав другу!.. І ворожка гадала і теж сказала, що швидше місяць з сонцем зустрінуться, ніж я з своїм милим!.. Ох, як же мені важко! Що ж мені, бідній, подіяти? Насміявсь ти з мене, Андрію!.. О, як би я хотіла насміятись над тією гадиною, що відірвала тебе од мого серця!.. Як же б мені це зробити? Не зрозумію!.. Хіба на гріх піти? Страшно, страшно!..
 
ЯВА 2
 
Входить С т е х а.
С т е х а. Доненько, доненько, дитино моя любая! Заспокойся ж хоч на хвилиночку!.. Не вбивай же мене своїм жалем!.. Сльозами та смутком не вернеш того, що вже минулось!
О л е н а. Ох, яка страшна правда!.. (Підвела голову, підійшла до матері і взяла її за руку). Мамо! Придивляйтесь на мене, придивляйтесь пильно! Кажіть щиру правду, як богові святому: чи вже ж змарніла моя врода, зав'яла моя краса? Чи вже ж погасло у очах моїх безкрає чарівне щастя, уста мої стеряли чарівний

читати