Завантажити

благословляю! (Одійма його руку од серця). Прощай!..
А н д р і й (здійма руки до неба). Боже милий! Один ти бачиш моє серце, переповнене кривавих сліз! Усе я тут покидаю: серце, душу, думки, надії і талан!.. Тепер я бідніш від старця! Зглянься ж надо мною, сиротою бідолашним! (Тулить Олену до серця і довго цілує).
О л е н а (пада навколінки). Боже милосердний! Благаю тебе, єдиного, з'єдиняючи в благаннях всі мої сльози, всі мої думки, осиротілеє серце, в сльозах потоплену душу... Приспи, боже, моє серце, доки мій А н д р і й, моє кохання, прилине до мене голубоньком сизокрилим!.. Боже, пораднику єдиний, уста мої не зможуть вимовити перед тобою мого горенька, слізоньками умитого!..
А н д р і й (підійма її й горне до серця). Богу, богу єдиному покидаю тебе, моя вірная єдиная дружинонько!
Завіса падає
 
ДІЯ ДРУГА
 
Через рік і вісім день.
Хата Стехи. Стіл, покритий старенькою скатертиною, дві лави, піл, скриня і деяке збіжжя.
 
ЯВА І
 
С т е х а, О л е н а і З б о р щ и к.
С т е х а (біля столу засмучена). І це ж ви по-божому робите, по-людськи?
З б о р щ и к. Ти ж знаєш, стара, що ми, мовляв, хоч і началники, а, нарешті, теж люди підневольні: ми повинні сповняти те, що вище началство звелить; ну, а не зроби так, як наказано, зараз тебе і змінять. Та нехай би вже змінили, як я, то ще й подякував би за це, а он то погано, що ще й в холодну посадять.
С т е х а. Беріть одежу, небагато її й зосталось, грабуйте хату, грабуйте усе!.. Як не зволікайся, як не думай, а не одіпхнеш від себе злиднів: чи сьогодні, чи завтра йти попідвіконню з торбами, хіба не однаково?!
З б о р щ и к. А що ж, про зятя й досі нема чутки?
С т е х а. Нема!.. Вже сьогодні дев'ятий день, як рік минув, а його нема та й нема!.. Вже й кидались ми по ворожках; а Оленка то вже вигула і виплакала так, що й сліз у очах не стало!..
О л е н а. Не всі, не всі ще сльози виплакала! Вони є, та запеклись біля серця!..
З б о р щ и к. Дивнй, дивно!.. (Помовчав). Так-таки навсправжки кажеш, стара, що грошей не маєш?
С т е х а (з жалем). Ні, шуткую я!
З б о р щ и к. Я через те, бач, що є й промеж нашого брата: що інший, хоч ти його печи або ріж, — не дає!..
С т е х а. З чого ж би воно взялось? Неначе не знаєте, що весною корівка одійшла, думка була, що ось-ось буде з телям, аж прийшлось у прірву її відволокти. Тепера хлібця ані стеблинки не вродило!.. Діток, щоб з Голоду не попухли, мусила по людях порозтикати: за шматок хліба та хоч за драну одежу.
З б о р щ и к (зітхає). Усі ми бідкаємося!.. Ну що ж, мабуть, прийдеться описувати та цінувати?
С т е х а. Кажу ж: цінуйте, продавайте, що хочте робіть! Скілько вас вже я не благала, скілько не молила...
З б о р щ и к. А, та й чудна ж ти людина! Розумієш — началство! Кажу тобі, що не моя сила, не можу... Як там кажуть: “Не поможе, милий боже, і воскова свічка!” Коли началство звелить, наказано — і сповняй, хоч здурій або сказись, а сповняй!.. (Встав). Ну, прощавай, стара!.. Завтра опишемо та й поцінуємо!.. (Пішов).
С т е х а. Дорізували б вже сьогодні, нащо відкладать?
 
ЯВА 2
 
Ті ж, без З б о р щ и к а.
О л е н а. Мамо, що ж це з нами буде?
С т е х а, Думай вже ти, доню, а мені вже лихо зовсім памороки забило! Як казали люди, то так, мабуть, і є: що покинув нас А н д р і й на віки вічні!..
О л е н а. Страшно, мамо, страшно!
С т е х а. Одна тепер надія на Йосипа Степановича!
О л е н а. Ох, не кажіть мені про нього, не нагадуйте!
С т е х а. Сперечайся, сперечайся, доки під тином не опинишся!
О л е н а. І це мати, мати рідна таку раду подає.
С т е х а. Краще сором, ніж голодна смерть!..
О л е н а (сама з собою). Завтра виженуть з хати!.. Куди ж підемо, на вигін, попід тини?.. Де ж ти, Андрію, де ж ти, порадо моя?
С т е х а. Байдуже йому за нас!
О л е н а (ламав руки). Пекельна ваша мова!.. Отруїть краще мене, ніж я маю зламати закон!..
С т е х а. Тебе струїть, а самій куди подітись з трьома діточками малими? Чи всіх повбивати, а потім з кручі униз головою?!
О л е н а. Не знаю, нічого не знаю, нічого не урозумію!.. Спитала б я у серця, коли ж воно мовчить, давно його не чую, немов воно завмерло! Одна надія ще тілько живе!.. Мамо, не сумуйте, А н д р і й вже недалеко! Ось-ось незабаром він прийде!.. Сьогодні п и с а р приїхав з города, може, лист привіз від Андрія!.. Побіжу я та спитаю!.. Серце моє завмершеє, що ти мені звіщуєш: чи горе, чи радість? (Вибігла з хати).
С т е х а (сама). Щодня у нього щось таке неподобне твориться!.. Бідна, бідна дитино моя!.. Зсушила тебе журба, зв'ялила недоленька!.. (Ламає руки). Чи ми в чім кого укривдили, чи прогнівили, що з'явилася така напасть, котра примушує нас до наглої смерті?.. Чи вже ж і досі караюсь я за те, що послухала колись

читати