Електронна бібліотека/Проза

Завантажити

що м'яко й ніжно обтягує сідниці, а потім дзвоном спадає нижче від колін. Неля знала: чоловічі руки так і тягнуться обхопити її обома руками і нестямно гладити той напнутий округлий оксамит.
Дайте чоловікам увімкнути їхню фантазію, — думала не раз Неля, спостерігаючи за повальним мерехтінням — із настанням тепла — відкритих пупків, грудей і мало не трусиків.
А ще Неля знала, як ефектно спрацьовує смиренний вираз обличчя, котрий ніби суперечить — на перший погляд так здається — грамотно підкресленій красі жіночих форм: ота невинність очей, що контрастує із імпульсами, сигналами тіла, та ще й прикритого таємничими покровами, — вищий пілотаж. Вульгарність, викличність, епатаж — дешевизна, на яку ловляться примітиви. Їх, щоправда, більшість.
Так от, Неля, коли вже справа доходила до інтимних контактів, розважилася тим, що... Коли вже не закохана, коли вже сам по собі секс — тільки спортивний інтерес і не більше, то варто було вигадати щось цікавіше. І Неля вигадала: щоразу в таких ситуаціях уявляла, що вона сама знімає відеофільм, і “об'єктив“ її камери брав ракурс то зверху, то збоку, то впритул, то з певної дистанції. Вона бачила й “м'яке“, і “жорстке“ порно, але в своїх “фільмах“ їй хотілося “зробити“ добру еротику, а не механістичний тупий “трах“. Неля так захоплювалася своєю грою, що бували моменти, коли вона не розрізняла: чи справді пережила оргазм, чи так майстерно зіграла його, працюючи більше не на партнера і не на себе, а на “камеру“...
Ах, “сухі“ чи “вологі“ ігрища — чи не були це коїтуси тільки в голові?
Зубками своїми перламутровими в плече партнера — так велів “сценарій“, чи все-таки хоч якась жива пристрасть? Жива музика? Мертва музика?.. Фанера?..
Шкодувала іноді, що не пішла на операторський: Нелі здавалося, що в неї талант не лише до співу.
Її низький хрипкуватий грудний вокал свого часу здивував її саму: у шкільні роки мала тонкий дзвінкий голосочок, і як тільки викладачі “кулька“ видобули з неї той таємничий, оксамитовий, звабливий, однак — не солодкий? А кумирами Неліними були тільки “забугорні“: і “леді досконалість“ Шаде, і Х'юстон, і Аілєра, і Бейонс з її дев'ятьма “Греммі“, і Неллі Фуртадо, навіть давня Донна Саммер (під її пісенні імітації оргазму — двадцять один раз у Love to Love You Baby чи A feel Love — Неля іноді кохалася, розпалюючи хіть, яка потребувала підживлення).
Неля любила вслухатися в записи пісень, аналізуючи тонкощі видобування голосу й подачі звуку, а від високопрофесійного аранжування нею щоразу стрясало — мало не до відчаю. Бо де, як знайде вона т а к е обрамлення для свого голосу?
Іноді їй казали: викапана Едіт Піаф. Ну, це ви загнули, шановні. Далеко куцому до зайця. Та й... Невже, щоб стати справжньою-справжньою, треба пройти через знущання в сім'ї, наркотики та самотність — аби вивергати потім свою закривавлену душу через голос, а в о н и казатимуть: О, який клас! А хтось і носа відвертатиме: та це ж — як привселюдна, на сцені, мастурбація — фе...

4

І, може, спів її — то волання про любов, про те, що хоч би раз у житті закохатися до смерті, покохати до самозречення, всупереч інстинкту самозбереження геть запропасти, втратити голову, to lose control і водночас — дивна, якась химерно-кривуляста втеча від того почуття, яке підносить і вбиває, дає найбільшу свободу й позбавлє її, ту свободу, підносить до неба й кидає об землю... Р-р-р-аз — і розкололася голова, чвирк — і розбризкався мозок...
А, може, — Неля й сама не знає, не усвідомлює достеменно, хоча в душі тліє така підозра: той спів її — дівчаче, перетягнене в життя доросле, шалене жадання — аби Данько, той далекий Данько, темні пронизливі очі, темний чуб, тонкий ніс із горбинкою, нарешті — нарешті! — смертельно закохався в неї.
Щоб хтось до смерті полюбив-покохав мене, не розлюбив довіку...
Нащо сама собі напророкувала? Що просила — те одержала, ще й із лишком, тільки... Бійтеся бажань — вони можуть здійснитися. Будь же обережна, мов та змія!
...Він переслідував її від концерту до концерту: їздив од міста до міста, де пролягав графік її гастролей — як він знав ті маршрути? Спершу Неля не знала, не здогадувалася про його існування, а згодом, хоч і забороняла собі шукати зі сцени його смертельно бліде, худе, із нервово запалими щоками, лице, та буквально натикалася на нього щоразу — і це в будь-якому залі, більшому чи велетенському, як він ц е робив? Що більше забороняла собі бачити його — то обов'язково очі самі, без її дозволу, вишукували його — і знаходили. Чи він якось чаклував?
Спершу були дзвінки на домашній телефон — Неля дуже просто почала уникати їх: технічних засобів для цього чимало. Почалися листи з освідченнями: перший десяток їх Неля читала з зацікавленням; її зачарувала їхня інтонація, тонка вишукана стилістика, за котрою, як уявлялося, була справді тонка, вразлива, романтична натура. Там писалося про те, про що вона — так давно, колись, колись, колись, у попередньому житті, — мріяла: кохання, велике й величне,