
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
сердито.
Вона знов узяла його за руку:
— Не будьте ж дитина! Адже вона не розуміє й півслова з того, що ми говоримо.
— Ат! — сказав Славко.
Вона сміялася. Вимагала від нього, щоби говорив виразно, бо вона такої мови не розуміє.
— Чи то люди лишень говорять із собою? — запитався Славко глибокоумно.
Її на радощах аж під серцем скоботало, що він та здобувся на натяки.
— Ну! Не гнівайтеся, завтра вже будемо самі двоє. Знов доторкнулася його руки.
— Ат!
Вона сміялася:
— Чесне слово вам даю, що не розумію цеї мови. Це, може, з литовська?
Він думав над тим, як би свою думку сказати. Врешті придумав:
— А завтра скажете знов, що завтра. Ви все, пані, відкладаєте на потім. Зачнете й не кінчите.
Вона дивувалася. Не пригадує собі ніщо таке, що би могло дати йому привід до такого переконання про неї. Він лютився, що вона така недогадлива, а не мав відваги сказати, чого від неї хоче.
— Скажіть же, пане Славочку! — просила вже його направду. — З таких недомовок та родяться потім непорозуміння й кваси.
Славко соромився й лютився. Соромився виповісти свою думку, а сердився на Краньцовську, що вона не догадується. Аж укінці лють перемогла сором і Славко обізвався:
— А ви, пані, зачали говорити за поцілунок...
Вона зчервонілася на лиці тим вогнем, що долоні на нім не вдержати, так пече. Потім ухопила Славка за руку.
— Кінчіть же ви! — говорила з нетерплячкою. — Мені докоряєте, що я не кінчу, а самі цілий час розмовляєте недомовками.
Його голос дрижав, бо стукіт серця трусив йому горло:
— Ви, пані, обіцяли навчити мене, який смак у поцілунку.
Неначе зняв величезний тягар із свого серця. Отже воно таки стукало далі.
Краньцовська не випускала його руки з своєї, тиснула її, але говорила зовсім спокійно:
— Одно, що я вам це не приобіцяла. Я казала тільки, що ви не вмієте. А друге...
Вона стала, придержала Славка. Гляділа вслід за Шарлотою, чи далеко відійшла. Потім говорила пошепки:
— А друге, ви цього від мене не домагалися.
Дивилася йому в очі й усміхалась. А він думав: "То ти, небого, схочеш, щоб я від тебе домагався всього!" Почув у собі якесь невдоволення, наче якийсь несмак. Вона випустила його руку з своєї, і обоє пішли далі. По хвилі мовчанки, буцім зовсім не нав'язуючись до своїх попередніх слів, сказала Краньцовська:
— Прийдіть із полудня. Чи ви не можете ніколи покинути свого заняття?
Він надумувався. Постановив прийти.
— Отже, видите, вже все в порядку. А тепер мене гарно перепросите за те, що гнівалися без причини.
Були вже біля дому Краньцовської й мали розходитись. Він брав її руку, щоб поцілувати, а вона розкладала пальці, підносила їх угору так, що він не міг їх уловити, її це тішило, а його дратувало. Розійшлися.
Вона була дуже рада з себе. Таки вдержала свій язик, про вуса не згадала й словом. Совість мала чисту. Те, що після цього станеться, то станеться не з її причини. Була рада й зо Славка.
А Славко не був радий нітрохи. Ані одна справа не зложилася так, як він про це мріяв. Давно йому знакома зневіра закралася наново до його серця. Це й з полудня не варт іти. На що? На пусту балаканину. Але що сталося з його забобоном? Із тим забобоном, що завсіди справджувався. Хіба би він тепер Славка здурив? Це не може бути! Ніяким світом! У ніщо, але до слова: в ніщо так Славко не вірив, як у той забобон. Тільки тепер якось вони оба не порозумілися.
І Славко задумався. Задумався глибоко. Всі сили умислові зібрав докупи, напружив їх і радився з ними, в чім він схибив своєму забобонові. Ага! Є, найшов! Ой, який же він дурень! Сама доля дала йому притоку журитися, а він не журився! Адже зараза, зараза. Тільки було нею перелякатися, загризтися, а за те в Краньцовської збирав би самі тріумфи. Так же ні! Він собі байдуже про заразу. Зараз-таки потішився, що вона його не вчепиться. Та хто знає, чи Славко здужає журитися коли тою заразою так, як того треба на те, щоби його мрії здійснилися?! Але ще попробує. Попробує навіть піти до Краньцовської, бо почуває по собі, що щось його до неї дуже-дуже тягне. Не вірить навіть, чи вдалося б йому лишитися дома, хоч би й завзявся.
Обідом наївся до цілковитої втоми. Щезла сердитість, щезла зневіра, щезла пристрасть. Ці всі почування зійшлися в одно й перекинулися в одну велику дрімоту. Очі дивилися, але виділи не все. Вони так привикли за такий довгий час заплющуватися по обіді, що тепер у них затемнювалося, хоч були отворені. Ноги, руки й інші частини тіла по черзі завмирали, хоч Славко ще жив і думав.
"Піду по підвечірку", — потішився Славко й ліг. Але по підвечірку заворот голови, кислота в роті, зденервування й сердитість, скажена сердитість. Ніяким чином неспромога прочунятись. Чи хотілося б Славкові в такім стані десь іти на любовні сходини?! Нехай чорт ухопить і Краньцовську, і усі жінки, і його з ними!
VII
На другий день вибрався Славко до Краньцовської зараз по другім сніданку. Ішов у бадьорім настрої духу. Цілу передопівніч
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року