
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
пересиджував з нею всі дні й усі ночі. Також поцілунків відмовити йому не може. Вона ж хоче відкрити перед ним усі тайни свого серця, мусить його до себе зосміливити, бо нічого їй так у житті не бракує, як людини, що перед нею могла б відчинити свою душу. Цього ж їй досі не судилось зазнати. А попри те все обіймав її серце страх перед скандалом. Вона знала, що належати до іншого серцем і душею, то це більша зрада подружньої вірності, аніж належати тілом. Отже, загальне переконання про жіночу неславу лякало її дуже. Хоч розуміла, що це забобон, защеплений їй змалечку, то все-таки не могла розлучитися з тою думкою, що доки лиш любить другого, то це їй вільно, коли ж віддасться йому тілом, то вже станеться простою повією. Тоді й сама затратить пошану для своєї особи.
Отакі ж гадки зродили в ній почування, що вона сама зловилася неначе в пастку. Бо відмовити Славкові не сміє, пристати ж на його забаганки не може. Вона вірила непохитно, що приязнь із Славком вижене з її серця дотеперішню гризоту. З другого ж боку боялася, що ця приязнь та нажене на її душу непереможний несупокій душевний.
Такими думками мучилася Краньцовська цілий вчорашній день. Аж укінці додумалася до постанови, котра навела на її серце розвагу. Постановила собі залишити супроти Славка всякі натяки любовні. Коли ж він цього бажає, нехай сам допоминається. Тоді вона йому не відмовить. У любовних обіймах скаже йому, що він своїми забаганками намагається їх любов споганити. Коли ж це не поможе, то нехай робить як знає. Але почин і заохота від неї самої не сміє вийти. Тоді в неї буде совість чиста. Неслава на неї в її очах не може спасти, бо все сталося насупереч її волі; коли б тільки вдалось їй заховати при Славкові цю задуману здержливість. Бо досі, як тільки його побачить, то теряє зовсім свою постанову. Якась дитиняча веселість охоплює її серце. Стається тоді такою бесідливою, що не може вдержати свого язика. Завсіди вихопиться з таким словом, яке зовсім не наміряла сказати. От і тоді, коли посилала за ним Шарлоту. Адже хотіла його лиш на те мати при собі, щоби показати йому свою байдужість, а тим часом зачала йому докоряти Варварою, хоч не мала до цього ніякого права, бо їх із собою досі ще ніщо не лучить.
Але тепер постановила бути панею свого язика. В жаден спосіб не скаже ані одного необдуманого наперед слова. Можна ж ті натяки залишити. Є й без того об чім розмовляти.
Вже бачила Славка крізь вікно, вже лиш із трудом відгонила сердечний сміх із своїх маленьких губок, уже аж тягнуло її щось вибігти насупроти нього, а все-таки не забувала про свою постанову. Ждала на нього в малій світличці, що біля веранди. Не рушиться відсіля, нехай її шукає. Але він не шукав, бо це ж була найближча світличка.
Увійшов до неї з підстриженими вусами. Трохи не кинулась і не вицілувала його за те. Зовсім не з тої причини, що це його занадто прикрасило, але для того, що він її послухав та що задля неї ж їхав до міста навмисне до фризієра. Подумала собі на свого нелюба з тими великими вусищами. Ах! Які ж вони гидкі! Він же мочає їх завсіди в пиві, в страві, розчісує щіточкою зо свинської шерсті! Здалося би Славка похвалити за його слухняність, за те, що хотів зробити їй приємність, що такий добрий для неї. Але ні, це ж були би знов натяки! Не питатиметься навіть, де він був учора, бо з такого питання та зійшла би таки розмова на вуса.
Попросила його сідати й розпитувала за читальню, а в серці тішилася, що таки перемогла свій непосидющий язик. Наказала йому говорити те, що вона хоче, а не те, що язикові було би мило. Славко відповідав віднехотя: він надіявся інакшого привіту від Краньцовської. Та вона помагала йому в відповіді. Розпитувала про кожду частину будови окремо. Чи вже стіни виліплені, чи дах покритий, чи вже є якийсь стіл, лави тощо? Рада би сама побачити те диво вороницьких гайдамаків. Може, підуть там.
— А ви чого так нахмурились? Гніваєтеся, чи що?
Він сидів туманом. Той сум, що нападав його в часи пристрасті, переміг його тепер зовсім. Його очі, що в них малювалася похіть, соромилися самі за себе й утікали лячно від її погляду.
— Вам, бачу, знов щось сіло на ніс. Мушу я вам те "щось" зігнати.
Усміхнулась і злегенька доторкнулася своїм пальчиком до кінчика його носа. Була свідома цього діла, навіть намірила його. Отже, мала совість спокійну, бо не вважала це за ніякі натяки, тільки була переконана, що мусить його якось розрухати. Але він сидів мовчки. Його несміливість смішила й бавила її. Уважала за свій обов'язок додати йому трохи відваги. Зачала йому допікати Шарлотою. Певне, він почуває щось до Шарлоти, бо, видко, тужить за її товариством.
— Я не дбаю за ніяку Шарлоту, — відповів він сердито.
Був у такім настрої, як той мужчина, що сидить на самоті з любкою, а то хтось навмисне приходить і заважає. Та й ця сердитість бавила її.
— Ну! Не сердьтеся, я жартую. Адже не маю найменших причин уважати вас за такого, що одну жінку цілує, а за другу думає.
Та й це вона не мала за ніякий натяк.
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus