
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
не надивується, що вона така відважна.
Славко дався переконати. Йому нараз засіяла в голові чудова думка: "Адже я вже не є невільник! Я вже визволився з того невільництва. Чого ж мені ще боятися? Хто мені що зробить?" Пішов від Броні просто до матері.
Отже дорогою роздумав собі, що осторожність ніколи не завадить. Бо нема таких ясних справ, котрі би забобон не міг обернути в темряву. Це вже не раз зазнав Славко на собі. От хоч би й тоді, коли думав про самогубство. Здавалось йому, що вже нічого гіршого не годен йому забобон удіяти. Аж показалося, що неправда. Тож осторожність ніколи не завадить. Цю осторожність придумав собі Славко таки на дорозі.
Вона ж була ось яка: Славко постановив найти собі самому тепер якусь неприємність, щоби тим самим не стріла його більша неприємність перед лицем матері. Хотів попередити події. В той спосіб кине два гриби в борщ: і його теорія матиме надолуження, і він сам не попадеться в сильце. Таку ж неприємність легко найти таки тут, на дорозі. Славко піде просто на місток, не обходитиме його через город. Залізе в болото, поваляється, промочить черевики та й... хіба ж це належить до приємності?
Лиш відважно наперед! Адже він уже не є невільник!
І не надіявся Славко такої великої неприємності, яку найшов у болоті перед містком. Болото загусло, вхопило його за ноги, як руками. Заліз по самі коліна, витягав за ногами цілі тачки болота. Воно шелестіло, цмокало, а як Славкові вдалося витягнути ногу, то воно дивувалося якимось підземляним голосом: "Хав!"
Як вийшов на сухе, то ледве-ледве тягнув ноги за собою, такий тягар почіплявся до них. За кождим поступом облітало потрохи болото й значило за Славком дорогу мокрими чорними купками. А все ж таки йшов, неначе в мокрих, обслизлих кайданах.
"Отже, я вже не є невільник! — думав Славко. — Тепер можу поговорити з матір'ю. Одну неприємність я вже перебув, друга мене не так борзо стріне".
— Славку! Славку! Та де ти так заліз?! -кричав на нього Микольцьо. — Укінці, чекай! Не йди такий до хати. Гандзю, ходи, обчистиш панича.
Гандзя обтесувала Славкові штани з болота патиком. Але це не набагато придалося, таки треба було змінити спідню гардеробу зовсім.
Багатий на одну неприємність більше, приступив Славко відважно до розмови з матір'ю.
— Що ж ти, Славочку, навіть не цікавий довідатись, що чувати дома? — докоряла йому злегенька їмость.
Славко думав-думав і нарешті запитався:
— А Лорд що робить?
— А що ж би? Розгонить кури та й наносить блохи до хати.
Знов задумався Славко глибоко. Потім зігнув голову й глипнув на їмость переляканими очима.
— А Краньцовська? — запитався так хутко, що їмость не вирозуміла.
— Хто?
— Краньцовська, — повторив Славко з розпукою.
Їмості неначе прояснилося в голові. Отже не хотіла ще вірити свому здогадові.
— Не знаю, — відповіла, трохи вагаючись, і пильно вдивилася в обличчя Славка. Завважила по нім, що він осердився.
— Як то? Не приходила ані раз? Не питалася за мною?
Їмость вагувалася, чи сказати йому правду, чи ні. Ще таки не була певна, чи здогад її правдивий. Отже на всякий випадок Броня не здавалася їй уже такою злою, як перше, їмость постановила окрити правду перед Славком.
— Вона має свою грижу. Де їй тепер до відвідин? Краньцовський знов пішов блудом по селах.
Давно забута гризота приссалася знов до Славкового серця. "Отже-таки зрадниця! Підла зрадниця! — думав Славко. — Лиш дурила мене, та й годі". Почував ненависть до Краньцовської.
— А ти, Славочку, не поїхав би додому? Поїдь, поїдь! Таку справу, як ти задумав, та не можна робити так на галай на балай.
Він здвиг раптом плечима, віддув губи й пропустив поміж них оба дивні голоси: "бв!" і "уммб!" Ні за що в світі не поїхав би тепер додому. На те місце, де стільки мук зазнав? Тут йому дуже добре, навіть ямки не потребує порпати. Їсти — вволю, спати — до хороби тяжкої, відвідини Броні, тарахкотання Микольця, вечором — гра в карти. Які ж добра більше може дати людське життя? Адже це той ідеал, про який він мріяв тих безсонних ночей у Вороничах!
Їмость не силувала його, щоби їхав з нею. Вона так, як згодилася вже на нову Славкову долю, хоч не казала це нікому.
"Йому треба такої жінки, щоби опікувалась ним, як рідна мати, — думала їмость. — А Броня вже поважна та й дуже розумна. Що там людські поговори?"
З тим і від'їхала їмость, обіцяючи переконати панотця та написати дітям якнайборше про вислід намови. Але всі вже знали, який то вислід буде.
Тим-то ввечір при склянці пива поклонявся Микольцьо добрим здоров'ям новоженцям:
— Укінці, як лист на дереві, як квітки в городі, так ви любіться, молодята. Нехай, укінці, щастя вас ніколи не опустить. Бо, вкінці... перепрашаю, нарешті, бажання ваші сповнилися. Ми будемо приїздити до вас два-три рази на тиждень. А пам'ятай, Славку, та й ви, панно Броню, цілий Окоцім, ціле Пільзно. Вкінці... перепрошаю, нарешті, запросимо секретаря з ради повітової, чи трапить по півночі до дверей, як ми його
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus