
Електронна бібліотека/Проза
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
имелось. Решение ехать я приняла за два часа до отхода поезда. Но по дороге мной был разработан блистательный план: от речи «Я приехала из Киева только, чтобы посмотреть его!» до расчета траектории падения в ноги билетеру с криком и плачем «Я умру, если не увижу!..» Я не сомневалась, что попаду. В восемнадцать я вообще не сомневалась в себе.
В Москве я бросилась к театральному киоску и выяснила, что «Любовь» сегодня нигде не идет, не идет совсем, и когда будет идти неизвестно. Это не произвело на меня впечатления.
Я узнала у киоскера адрес театра. Там на стене висели содранные афиши «Служанок» и объявление, что в связи с болезнью артиста они отменяются. Я открыла дверь, вошла и потребовала у первого встреченного ответа на вопрос: когда будет «Любовь»? «Администратор театра дальше по коридору», — ответил он. Слова оказались роковыми.
Я бродила по запутанным полутемным коридорам за сценой, дергала по очереди все запертые двери со звенящими за ними безответными телефонными звонками. Я натыкалась на декорации «Служанок» и восторженно гладила их белоснежную красоту. Я слышала голоса, замирала, прислушивалась, шла на звук — безрезультатно. Словно в заколдованном замке, я не могла найти никого. Но я была дома!
Там я повстречала его — необъяснимое, врожденное чувство. Я вышла на сцену и легла на бело-голубую козетку Мадам, я смотрела во тьму колосников, как смотрят на небо. Я была дома! Я еще никогда не была за кулисами театра.
Минут сорок спустя я отыскала в вымершем здании женщину, сказавшую, что Виктюк репетирует «Любовь» в ДК ГПЗ, и объяснившую мне, где это находится. Я помчалась туда. Глупость не меньшая, чем рывок в Москву — надеяться, что режиссер назначает репетиции, подстраиваясь под мой приезд, было так же наивно, как ждать, что он подтасует под меня премьеру… Но он был там. Моя «Любовь» ждала меня. Она знала, когда я прейду.
На входе меня остановила дежурная и грубо спросила, куда я. «Я к администратору театра Виктюка», — отрикошетила я. Она выразила свои сомнения в том, что он присутствует на репетиции. Но я срезала «Мне сказали, он там!» таким тоном, что она не решилась уточнить, кто именно.
Эту фразу я повторяла всем преградам, встречающимся на пути.
Я ловила долетающие из зала слова, но все двери были закрыты — я облизывалась и ходила кругами. Я даже попыталась залезть на софиты над сценой, но с них я видела только верхнюю часть декорации, слышала музыку и крики Виктюка. К тому же я боялась упасть, и это серьезно препятствовало духовному наслажденью искусством. Кто не залазил на такую высоту, тот меня не поймет.
Наконец, я отыскала единственную открывающуюся дверь и вошла… прямо на сцену. Нисколько не смущаясь, села на стоявшую там скамейку и стала смотреть.
Позже я видела множество репетиций множества режиссеров — но больше никогда не видала репетицию, которая была спектаклем сама по себе. Виктюк орал, Виктюк махал руками, Виктюк подпрыгивал, Виктюк танцевал, Виктюк пел — он был живым воплощением титула «Человек-оркестр». Он дирижировал всем! Спектакль вытекал из него, как нити паутины из паучьего тела, материализуясь прямо у меня на глазах в рисунок ролей. Он вдыхал жизнь в актеров, делая их страдающими, сострадающими, страшными, страстными — любыми!
«Нюх… Это сцена нюхов, — вещал он. — Нет, ты не то нюхаешь! Доця, ты сейчас сидишь в туалете. Защита от жизни должна быть тончайшей. Вот так… да… Ге-ениа-ально! Теперь дай мне «брульянты».
Я внимала ему, открыв рот. Недолго — минут пять. Из зала скакнула помреж и без предисловий выдворила меня обратно, связав ручки двери веревочкой с той стороны. Коли вы думаете,
Останні події
- 18.02.2025|18:07Що читають 18-річні? Топ-50 книжок за програмою єКнига
- 11.02.2025|12:03«Барвіночку, прощаймося, прощаймось…»
- 10.02.2025|13:46«За межами слів»: презентація роману «Погляд Медузи» Любка Дереша
- 10.02.2025|13:43Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру
- 10.02.2025|13:38Мар´яна Савка і Зіновій Карач у концертній програмі «Ніжно, майже пошепки»
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка
- 02.02.2025|19:16Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2025 року
- 30.01.2025|22:46Топ БараБуки: найкращі дитячі та підліткові видання 2024 року
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті