Електронна бібліотека/Проза
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
- Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Костянтин Коверзнєв
ТИ НЕ ПРОЧИТАЄШ ЦЮ КНИЖКУ
(…)
* * *
Боюсь одного. Софія думає, що, впускаючи мене в себе, вона має наді мною владу. І я їй абсолютно не потрібен, їй потрібна сама влада. Не обов’язково наді мною. Вона абсолютно не дурепа, хоч і повія. Ми ж з нею вчилися разом. І вона теж читала, мабуть, Стріндберґа. А недавно я бачив у неї в сумочці томик Беґбедера в м’якій обкладинці. І першого й другого ріднить те, що вони намагалися життя вкласти в якусь схему. А життя в схему не вкладається. Все набагато складніше. Тому чим простіша твоя схема, тим вона універсальніша. Такий-от парадокс.
Із моїм сприянням Софії історія не закінчується тільки на майорі міліції.
Дівчата захотіли віддячити. Як справжній естет я сказав, що не заперечую, але хотів би почекати, поки їхня подруга вставить собі передні зуби. А от знайомий з громадської ради чекати не захотів. Ну, це вже його особисті справи. Груповуху треба влаштовувати чоловікам для підвищення впевнености у власні сили. Єдина проблема для мене полягала в тому, щоб за всяку ціну подовше розтягнути задоволення. А це нелегко.
Після такої незабутньої подяки Софія почала запрошувати мене инколи на Циліндричну. І в якийсь з чергових разів вона сказала, наче знічев’я, що хоче потрапити «під купол». Тобто попросила допомогти зробити їй журналістську акредитацію до Верховної Ради.
- Е, ні, - сказав я. – Це не так робиться. Є один знайомий, який, підозрюю, добирає дівчат для кількох депутатів. Він, певно, має винагороду від них, але, якщо тобі пощастить, то і ти, очевидно, маєш з ним якось розрахуватися: чи грошима, чи подарунком. Тобі треба під час зустрічі вразити його своїми жіночими чарами.
Я засміявся.
- Але це не означає, що ти маєш вдягнутися виклично, мов проститутки з вулиці Народного ополчення. Стиль одягу – діловий. Ну і готуйся в разі чого до перевірок. Ти повинна бути чиста. Пройдеш і гінеколога й усіх инших лікарів. Здаси купу аналізів. Не дай Бог знайдуть якісь хламідії і твоя віп-кар’єра обірветься, не почавшися.
- Звідки ти про все це знаєш? – зробила вона здивоване лице.
- Я цікавлюся життям, Софієчко… Тим більше, що, як і кожен журналіст, люблю сенсації, а отже – люблю збирати плітки.
* * *
Все. Мені набрид цей похмурий прямокутний готельний номер. Я стою перед дверима своєї квартири і душу на дзвоник.
Двері відчиняє Марина: «Це ти? Ну нарешті. Вони мене просто задовбали».
Чути якийсь гамір. Я ледве встигаю обійняти дружину, як до коридору викочується вся трійця. Стася, Оля, за ними чалапає найменша, тримаючись за стінку, їй ще нема навіть півтора роки. Я всіх цілую по черзі. Мої рідні. Ось вони, думаю, жінки, які тебе ніколи не зрадять. Стася щось лепече, Оля намагається розповісти віршик, а Лана вже опинилася в мене на руках. Марина дивиться на всю цю картину. Я бачу в її очах задоволення. Чи це просто мені здалося?
* * *
Стосовно моєї поведінки з Мариною мене не хвилює питання моралі. Є люди, яким я потрібен. Отже, це велике щастя. Треба просто насолоджуватися цим моментом. Ловити кайф. І не потрібно дуже заглиблюватися в психологію, бо можна зайвими роздумуваннями зруйнувати хитку гармонію.
Шум у твоїй голові. Шумовиння. Зв’язок між словом і думкою. Як кожна мисль чіпляється одна за одну? Инколи здається, що все випадкове, - і слова, і думки, - логічно було б, якби вони випливали одне з одного. Инколи так і є. Але не обов’язково. Ні, зовсім не обов’язково.
Ми лежимо ввечері в ліжкові. Що нового на роботі? Нічого такого. Як діти? Б’ються, не можуть поділити іграшки. Оля штовхнула Лану і та добряче вдарилася головою об підлогу.
Вона вже фактично засинає. Я її гладжу по животу, дихаю в оголене плече. Думаю, чи я її хочу цієї миті.
- Вовочка, - раптом белькоче вона.
- Що? – моментально напружуюсь.
- Зніми сорочку, - видихає.
- Як мене звуть?
- Вовочка…
Я починаю термосити її. Марина дивиться на мене тупим сонним поглядом. Який Вовочка, запитую. Не знаю, дивується вона. Ти кликала якогось Вовочку, просила, щоб він зняв сорочку. Я сплю, я вже майже засинаю, дай мені спати, чого ти хочеш, верещить вона. Який Вовочка? Зриваюсь на крик. Прокидається і плаче Оля. Марина встає і йде її заспокоювати.
Я беру її мобільний і гортаю смс-повідомлення. Вова Демидченко: «Monday starts on Saturday». Далі знаходжу її повідомлення йому: «Ти де?» І його відповідь: «Я вже сплю».
А далі я вже одягнений стою під супермаркетом. Друга година ночі. Я п’ю пиво й курю, а поруч двоє випадкових знайомих, які не встигли на електричку. Один з них, виявляється, просидів 12 років на зоні. За що? За грабіж. Я чекаю, що вона подзвонить. Поцікавиться, що зі мною. А вона не дзвонить. Я купляю всім пива в супермаркеті. Слухаю п’яні розмови цих двох чоловіків. Думаю, яка в нас дивна країна. Люди в нас ніби й добрі та душевні, але коли доходить до того, щоб об’єднатися заради якоїсь спільної справи, ідеї, то всі сидять по своїх кутках. А вона все не дзвонить. «Ти де? Я вже сплю»,
Останні події
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”