Завантажити

Хіба я їй уже не потрібен? Хіба я її не задовольняв повністю?

Цікаво, що інститут у романі досліджував щастя і сенс буття, а ніхто не знав насправді, що це таке. Була лише гіпотеза: і щастя, і сенс життя – у безперервному пізнанні невідомого. Пізнання невідомих піхов і членів – це і є щастя?

* * *

Марина не полюбляла філософувань. Здебільшого, вона діяла імпульсивно. Ніколи нічого не планувала заздалегідь. Але якщо її імпульси йшли в одному напрямку, то тоді здавалося, що більш раціональної людини в світі знайти важко.

Що в ній було найтеплішого і найпривабливішого? Посмішка.

М’яка, домашня, поступлива, сексуальна. Рідна.

Але якщо її довести, то можна було б сміливо випускати Марину на ведмедя. Гадаю, кудлатому стало б непереливки: злякався б і втік.

І ця рідна людина мене зрадила… Як вона могла на таке наважитися? Навіщо? Я ж попереджав, що у випадку зради кину її. Тепер мені доведеться дотримати слова й піти. Як я буду жити без них, - без Марини та дітей? Я розгортаю навздогад книжку улюбленого свого поета й читаю: «Заснути, побачити уві сні смерть. Ніколи не прокинутися». І десь у глибині грудей у мене зароджується дикий страх, аж стискається серце.

* * *

У житті є багато речей, од яких можна відмовитися. Ця думка якось несподівано стала гранично опуклою для мене. Можна було відмовитися від Таміли та Софії. Але заради чого? Заради того, щоб спостерігати, як побут робить одноманітними стосунки з Мариною?

Хотілося розради. Яку пішов шукати до Софії.

Я і хотів і не хотів думати про це. Про те, що мене зраджено. Я жадав і не жадав пояснень. А для Софії це все було звичне, це була її стихія. Так я вважав, принаймні.

- А що ти собі думав, Казанова, чоловіки тепер не є володарями жінок, - спокійно казала вона, коли я їй двома словами пояснив ситуацію. – Все стало абсолютно навпаки. Гроші – символ чоловічої влади. І коли ви витрачаєте їх на те, щоб купити любов, непомітно для себе позбуваєтеся влади. Той, хто купує, стає безпомічним, безсильним.

- Гарна думка, так можна дійти до того, що виправдати заняття проституцією. Бо жінка ж наче здобуває перемогу над чоловіком, дістає сатисфакцію за століття упослідження.

- А не пішов би ти під три чорти!

- Вибач. Що ж мені робити?

- Помирися. У вас діти.

- Вона мене зрадила.

- А ти сам її скільки разів зраджував? Сядьте, поговоріть відверто, й можливо, ваші стосунки стануть іще кращими, ніж до того.

- Як так?

- Так, що ви будете об’єднані випробовуванням, яке пройшли разом. І яке було дуже болісним.

- Не можу пробачити. Я уявляю, що коли помирюся, це буде мене постійно пригнічувати. Але якщо піду від неї, то буду найнещаснішою людиною на світі. І це справа принципу, бо я її колись попереджав: зрадиш – піду від тебе.

- Свобода неможлива без сексуальної свободи. Ти, Хоха, тиран і експлуататор. І прекрасно знаєш, яка тебе очікує розплата.

* * *

Кому вірити? Тим, хто каже, що жодна людина не повинна бути засобом для досягнення цілей иншої людини? Чи тим, хто каже, що лише завдяки рабам людина стала тим, ким вона є, й осягнула на коротку мить роботу Бога за допомогою мистецтва? Там, де є двоє, - чоловік і жінка, - хтось один усе одно буде лідером.

Я повернувся додому. Перед вхідними дверима сумовито блимала лампа денного світла, аж тріщала чомусь: можна було фізично уявити електричні розряди, які течуть один за одним. Так і я, ніби ця лампа, уже не свічу постійно, а з причин вичерпання свого ресурсу гасну, гасну, гасну…

Дивно й безрадісно опинитися вдома, коли ти вже не те, щоб вирішив (бо ще маєш сумніви), але всіма фібрами душі відчуваєш, що підеш. Бо мусиш.

Дівчатка вже всі спали, за винятком Олі. Й Марина сиділа біля її ліжка, тримала за руку й шепотіла: «Ну, спи. Спи». Оля ж почула моє шарудіння в коридорі й підвела своє хитрюче личко, яке зовсім не хотіло спати.

- Не будеш спати, то прийде вовк.

Певна річ, дітей легше виховувати, коли під хатою ходять зграї вовків…

Нарешті Оля заснула й Марина повернулася з дитячої кімнати. Вона поглянула на мене так, наче дивилася крізь мене, не помічаючи. Я відчув стільки позірної байдужости в цьому поглядові. І він викликав у мене змішані відчуття. Раптовно розверзлася прірва, - переді мною стояла чужа людина. Абсолютно чужа.

І їхнє щастя перетворилося на брудну ганчірку…

- Що з нами сталося? – запитав я і потер очі, які почали безвільно наливатися вологою.

- Ти сам в усьому винен.

- Ти мене зрадила?

- Це вже не має жодного значення.

А потім я зробив велику помилку. Коли вона мовчки лягла спати, то я ліг з нею. Спробував викликати збудження й у себе, і в неї. Виходило погано, але розсунув їй ноги і намагався потрапити до піхви. Вона лежала нерухомо, як скіфська баба зі схрещеними руками на грудях. І я визнав свою поразку.

В житті можна багато від чого відмовитися. Хіба? Тільки сильні люди можуть відмовитися від любови. А я слабка людина. Це факт.

Довго не міг заснути. Крутився. Здалося, що нормально так і

читати