Завантажити

есемеску: «І що ж ти знаєш? Нічого насправді ти не знаєш».

* * *

Українські чоловіки – власники… І при цьому, як правило, в основній своїй масі вони - мало інтелектуальні, неестетичні, бідні, весь час пітні, зі смердючими ногами, схильні до алкоголізму.

Так вважала Софія до зустрічі з депутатом Самченком, який був ніби українським чоловіком (хто його знає, може, в одній із кишень численних костюмів, пошитих на замовлення в ательє The Imperial Tailoring Co., лежав ізраїльський, російський чи румунський паспорт, а з ним він ставав відповідно ізраїльським, російським чи румунським чоловіком), але розщедрився і подарував їй автівку, смердів не потом, а дорогими парфумами і міг собі при своєму статкові дозволити пити французькі вина й коньяки, а ще віскі, ром й елітні лікери.

Двом подругам Софії за нещастям – Олі й Тані, - яких разом ґвалтували у міліції, велося зараз добре. Таню, котрій так жорстоко вибили зуби, я бачив минулого місяця на презентації нового ґлянсового журналу. Вона там виступала в ролі головного редактора. Комусь ця красива повновида штучна блондинка так запала в душу, що вона стрімко скакнула кар’єрною драбиною. Втім, за неї навіть можна було порадіти. Бо ж нема на ній аж дуже помітного сліду її професії, якогось апломбу, хамства… Оля ж вийшла заміж за громадянина Швеції з нетубільним вірменським прізвищем Саакян, завагітніла й поїхала на постійне місце проживання на батьківщину Астрід Ліндґрен.

Уявляючи, що Таню так завзято виграли спраглі міліціянти, я міг просто фізично уявити цю сцену: хтось гучно сопе, віддаючись справі, аж тут з’являється якийсь запах. Фекалії. «Чисто рефлекторний» замах делікатного селянського парубка і удар в щелепу.

Отож, Таня мені прохопилась, що у їхньому середовищі називають усіх чоловіків «конями». «Оля вийшла заміж за коня зі Швеції, - щебетала вона, тримаючи в руках бокал з «Наполеоном» і відчуваючи до мене особливу довіру в зв’язку з відомими подіями, - а Софія зараз підчепила коня з народних депутатів».

Знаю, знаю, запевнив її, бо ж часто зустрічаюсь із Софією… Вона здивовано глянула на мене, бо ж, певна річ, я був не надто презентабельний «кінь» за їхніми мірилами, щоб Софія так довго «впрягала мене в свого воза»…

Я дивився на Таню і мене поймав жаль до цієї ще не зовсім внутрішньо зіпсованої жінки, яка зробила своє життя настільки залежним від певних фізіологічних моментів, що вона переносила ці уявлення на своє сприймання зовнішнього світу. Хоча, якщо пригадати, я чесно чекав, поки вона вставила собі зуби…

* * *

Monday starts on Saturday. Суєта суєт.

- Ти дивилася фільм «З коханими не розлучайтесь»?

- Ні.

- Там головній героїні один чоловік каже таку фразу: «Нема такої жінки, яка не потрібна була б нікому».

- І що ти цим хочеш сказати?

- Що ти стала потрібна комусь іще.

- Принаймні я тебе не зраджувала.

- Що ти знаєш про зраду? Зрада – це коли ти відмовляєшся від людини, яка тебе кохає. Зрада – це якби я заради когось узяв би й кинув тебе і своїх дітей. Оце зрада.

- Бачиш, у тебе нема моральної переваги переді мною, - Марина була цілковито спокійною. – Хай навіть я тебе і зрадила.

- Хто він такий? Що це за Вовочка? Що це за «Monday starts on Saturday»?

- Це мій колеґа по роботі. Я у нього просила дати мені почитати щось цікаве англійською мовою, він мені і запропонував цю книжку.

- Чекай, то це «Понеділок починається в суботу» братів Стругацьких? Його треба читати в ориґіналі, російську, гадаю, ти все ж краще розумієш, ніж англійську.

- Це книжка Стругацьких? Я не знала.

- А чому тебе так цікавить, де він, а Вовочка тобі відписує, що спить?

- Ну, що ти хочеш? Ну, вважай, що я зрадила тебе, але ж ти сам мене зрадив. Якби Маша не працювала у «Кооператорі», то я б, може, ніколи й не дізналася, - у голосі бринить злість.

- Ти так швидко встигла зрадити після мого повернення з «Кооператора»? Чи може, усі твої затримки на роботі, святкування останнього робочого дня перед відпусткою, коли ти прийшла додому о сьомій ранку, теж зв’язані з Вовочкою?

- Це не твоя справа. Якби в нас не було дітей, я б з тобою взагалі не розмовляла, забрала б свої речі й пішла.

- Якщо це правда, що ти мене зрадила, то я з тобою жити не буду.

* * *

Маша – то її сестра у третіх. Отакий сюрприз. А в тому романі Стругацьких герої працюють в інституті, який досліджує проблеми щастя і сенсу людського буття.

Як вона могла мене зрадити? Свою найріднішу в цьому світі людину. Батька її доньок. Трьох таких тендітних, беззахисних і теплих кошенят. Як? Як? Як?

Марина справді кілька разів затримувалася на роботі, а один раз навіть прийшла під ранок. Я тоді не знаходив собі місця, бігав по пляшку горілки вночі, не спав і розбудив пізнім дзвінком її колєжанку, котра, як виявилося, сиділа на лікарняному і на роботу того дня не виходила.

Показово, що вона скидала мої дзвінки, а потім й узагалі вимкнула телефон. А відтак пояснювала, що розрядився акумулятор. Отже, вже тоді вона з ним переспала?

читати