Завантажити

колі чернівецького гуртка любителів літератури. Якими шляхами має бути спрямована діяльність письменників? Назріла необхідність висловити свої погляди. Досвід Маркіяна Шашкевича з виданням “Русалки Дністрової” окрилював молодих літераторів. До того ж долинали голоси й письменників Наддніпрянської України, де утверджувались народні основи літературної мови.
— Таким шляхом повинні піти й буковинські письменники, — категорично твердив Антін Кобилянський.
— І не тільки Буковини, а й Галичини, українського Закарпаття.
— Як відповімо на запрошення Дідицького до співробітництва у “Слові”?
— Відмовимось від такого співробітництва! — вимагав Антін.
— Я приватним листом відповім Дідицькому і висловлю наші побажання, — Горбаль запитливо поглянув на Федьковича й замовк.
— А я вважаю, що відповідати треба твердим словом, — поважно заговорив Федькович.
— Цебто як? — Кобилянський виявляв властивий йому неспокій.
— Друкованим словом треба відповісти, щоб наші погляди були відомі не тільки Дідицькому, а й ширшому загалу читачів, — переконливо доводив Федькович.
— Це ідея, яку я підтримую! — аж вигукнув Кобилянський. — Є змога написати брошуру й висловити в ній наші погляди.
— А чи буде це переконливо? — роздумливо запитав Горбаль.
— Буде, коли надрукуємо брошуру й додамо вірші Осипа. Вони прозвучать великою новиною в нашому літературному відродженні, — Кобилянський навіть обняв Федьковича, що сидів поруч з ним.
— Хочу застерегти вас, друзі, що мої писання дуже скромні. Я не сподівався на таку прихильність. Даю згоду надрукувати вірші при умові, що поруч знайдеться місце й для творів нашого Антона. — Федькович поглянув на Кобилянського. — Я охоче читаю твої поезії.
— А я вважаю, що й гумористичні “ущипки” Горбаля теж варто надрукувати. Але цього замало. Я мандрував по різних країнах і довідався, що всюди культурне відродження супроводжується виданням національних часописів. Усім нам відомо, що навіть у далекому Петербурзі ентузіасти рідного слова задумали видавати журнал “Основа”...
— То вельми важлива справа! — запалився Кобилянський. — На чолі журналу стали досвідчені літератори Костомаров і Куліш. Від імені нашого гуртка маємо звернутися за порадою до них!
— Видання в Буковині часопису рідною мовою є метою мого життя. Не хотів би помирати до здійснення цієї мрії, — зауваження Федьковича прозвучало як слова присяги.
Подана ним ідея стала предметом обговорення юних літераторів. Кобилянський згодом звернувся з листом до редакції “Основи”. У листі він сповіщав: “Ми би тут видавали газету народну; особливо Федькович давно тим планом займається, але як тут до грошей прийти, до пренумерантів, то не знати”.
Задуми молодих ентузіастів гаряче підтримував і Найбавер, який у різних галузях прагнув ширити культурне життя в Чернівцях. Він посилався на вірш Федьковича “Оскресни, Бояне”, вважаючи його програмним для молодих літераторів.
Тішили себе юнаки райдужними надіями. А реальне життя вносило свої корективи. У розмовах, дискусіях нарешті склався план упорядкування полемічної брошури про народність літератури. Текст її писав Кобилянський, погоджуючи зміст з Осипом. Спільно вирішили дати брошурі назву “Slovo na slovo do redaktora “Slova”. До неї додали вірші Кобилянського, “ущипки” Горбаля. А найголовніше — поезії Федьковича: “На день добрий”, “Дністер”, “Оскресни, Бояне”, “Відправа в поле”, “У Вероні”, “Під Маджентою”, “Співацька доля”.
Думка про надрукування віршів окрилювала Осипа. Ширилися творчі інтереси. Звабливими картинами постає в його уяві Україна, Запорожжя, чумацькі шляхи до Криму. Готує надіслати до друку новий вірш “Україна”, романтичним заспівом якого прозвучали рядки:
Україно, Запорожжя, годі вас забути,
Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути,
Де ті трави шовковії славні степи криють,
Де ся квіти поза квіти в зимних росах миють,
Де стада ржуть, де соколи, де вірли співають,
З буйним вітром у заліжку козаки літають.
Минали дні, приносячи нові творчі думи, розквітлі почуття й сердечні виразки. Ще тяжіли над ним обов'язки офіцера, і він мусив навіщати казарму та виконувати покладені на нього обов'язки. Звільнившись від них, поспішав побачитися з Найбавером, Кобилянським та піти на прогулянку з Емілією.
 
* * *
При зустрічі з Осипом друзі помічали його збудження. Може, по військовій службі щось не гаразд? Часто кудись зникав. Його розшукували товариші для спільних нарад, Адже треба добути цензурний дозвіл на брошуру, в якій найзначнішою частиною є вірші Федьковича. Покладали на нього і редакторські обов'язки.
Прихід весни Осип відчував, як оновлення в його житті. Виходив на узгір'я, оглядав навколо, здавалося, ширшали далекі обрії. А журавлі, що повертались до рідних гнізд, здавалися провісниками чогось незнаного. Може, так відчутно сприймав подих весняний тому, що багато років забрали в нього непривітні стіни

читати