Завантажити

артист несе через сцену світло розуму й почуттів. А світло є завжди наслідком горіння. Навіть у трагедії, коли артист удає, як згорає пристрасний герой, сіється крізь пітьму умовності світ жорстокої правди. Артист, і ридаючи, і сміючись на сцені, навіть удаючи блазня, розкриває душу людини, що є прикрасою всіх прикрас на землі. Серце артиста завжди прагне до краси, до волі... І тоді, коли він сміється, а душа його ридає, і тоді, коли він читає урочисті оди, а гіркотою наповнене серце щемить... Артист може зносити і приниження, і образи. Від нього вимагають сміху і сліз... Прошу пробачення... Так думає і почуває артист-плебей...
З очей Михайла Семеновича бризнула сльоза і впала в келих, який він підніс до своїх уст.
Раптово обізвався Муравйов-Апостол.
— Підношу келих і закликаю до звільнення артиста від кріпацтва! Кладу на це святе діло золоту табакерку, що одержав разом з нагородами у Вітчизняній війні.
В залі на мить запанувала тиша, лише покотився дзенькіт келихів. Іван Петрович нахилився до артиста. Капніст звівся, промовив:
— Ваш учинок, Матвію Івановичу, гідний похвали і підтримки.
 
37
Збори масонської ложі “Любов до істини” відбувалися в Писарівці — маєтку Новикових. Тут зустрівся Котляревський з давнім своїм знайомим Василем Лукашевичем, якого знав як організатора козацького полку в Переяславському повіті. Він був активним членом товариства “вільних каменярів”. Прибули на збори С. Ф. Левенець, Л. М. Дяков та інші масони.
Управитель масонської ложі Новиков підготував до зборів- уривки біблійних текстів, які могла бути використані для поширення протестантських настроїв.
У затемненій завісами кімнаті на столі, застеленому чорним покривалом, мерехтів синій вогник лампадки, кидаючи мляві одблиски на присутніх, що сиділи, вдягнені в традиційні для “вільних каменярів” мантії. На столі лежала біблія. Все це надавало підкресленої таємничості.
Спершу Новиков повідомив, що уряд посилено переслідує зібрання масонських лож. На це Лукашевич, з властивим для нього гумором, зауважив словами “Енеїди”, поглянувши на Котляревського:
Коли кого міх налякає,
То послі торба спать не дасть.
Іван Петрович нічого не відповів. Він уже тримав у руках біблію і, виконуючи обов'язки “витії каменярів”, почав зачитувати помічені в ній Новиковим місця.
Помірно, виразно і урочисто лилися слова “витії”:
— “А хто зробить шкоду ближньому своєму, тому треба зробити те саме, що він учинив. Перелом за перелом, око за око...”
Пауза... Роздуми...
— “Не вливають вина нового в міхи старі; а то прорвуться міхи, і вино повитікає, і міхи пропадуть”. Пауза... Меркне вогник лампадки.
— “На ріках вавілонських, там сиділи ми і плакали, згадуючи про Сіон...” Пауза... Тихий шепіт...
— “Ти віддав нас на погорду сусідам нашим, на посміховисько й наругу тим, хто живе навколо нас. Зробив нас притчею в народів, предметом покивання головою для чужинців...”
Пауза...
Блимнув, затріщав вогник лампадки...
— “Ви сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона не потрібна ні на що, її тільки викинути геть на попрання людям”.
Пауза... Роздуми...
— “Усьому свій час, і кожна річ має пору під небом”.
Далі зачитувалися біблійні епізоди з життя Соломона, Давида, Саула. Ізраїльтяни обирають царем Саула, який кує із золота престол і множить бідність, безчестя в країні.
— Древня мудрість завжди оновлюється, — пояснював Новиков. — Ми понесем древню мудрість, наповнюючи її новими ідеалами.
Роздуми обривалися тихими речами. Блимав млявий вогник лампадки.
— Ми не тільки “вільні каменярі”, а й грабарі, що прокладають шляхи через небезпечну трясовину, — вів далі Новиков. — Наша масонська ложа повинна мати вплив у всіх галузях життя. Зараз розвивається торгівля, зароджується промисловість. Знайшлися і в нашій країні мастаки, що побудували пароплав. Стає до ладу парова машина, яка несе зміни в господарському житті. Тепер на дерев'яному ралі кріпака далеко не поїдеш. А відкриття нових портів вимагає пшениці.
— То давайте наші шляхи освітлювати не цими лампа-дочками масонськими, а смолоскипами, — зауважив Іван Петрович, закрив оздоблену кованим сріблом біблію, від чого захитався вогненний язичок у лампадці, відриваючись від ґнота. Ще мить — і він погас.
Стривожені масони замовкли. Обізвався Котляревський:
— Витії належить говорити і в пітьмі... Жодна пітьма не згасить світла совісті. Адже найтемніше буває перед світанком, — з цими словами розчинив вікно.
Війнуло свіже повітря, і в кімнату влетіла пташка. Від несподіванки масони загомоніли. Пташка попурхала і сіла на біблію.
— Це символічно, — обізвався Новиков. — Пташка символізує чистоту людських душ. Провидіння підказує нам ширити братерство.
— Нема нічого несподіваного в тому, що до нас завітала пташка. Очевидно, яструб її загнав

читати