Завантажити

— Прапорщик Котляревський, — спокійно звернувся генерал, — наказую завтра о десятій годині прибути в штаб на розмову зі мною!
— Слухаю, ваше превосходительство!
Вийшовши з штабу, Іван Петрович не поспішав повертатися додому. Йому не хотілося думати, що вчинить генерал. Хотілося, щоб рішення було найсуворіше, бо остогидло жити у цій казарменій обстановці. Все тут здавалось йому нікчемним, буденним. З великою радістю подався б десь на фронтові лінії, зазнав би суворості шаленої січі. Відчув би справжній подих героїзму. Полинув би у невідомі світи або й у саме пекло.
Ранком прибув у штаб і сміливо став перед генералом Дотішампом. Перше, що почув од нього, було:
— Люблю сміливих офіцерів! З такими можна весь світ пройти... Будемо відвертими як офіцери. Раджу вам обережніше поводитися з регламентованими поняттями нашого імператора. Приховуйте свої настрої... Ви ще молода людина... Я от старий рубака і тому знаю, що всякі звичаї міняються з часом, а людина залишається людиною... Що ж ви мовчите? Зі мною можна говорити відверто!
— За честь людини я ладен завжди виступити проти негідників! — відповів Котляревський. Генерал звівся.
— Ви, пане прапорщику, мені подобаєтесь! Беру вас своїм ад'ютантом. Завтра приступайте до виконання обов'язків! До побачення!
— Слухаю, ваше превосходительство!
Вийшовши із штабу, Іван Петрович зустрів друзів.
— Як!
— Що?
— Яке покарання?
Котляревський спокійно усміхнувся, всі зрозуміли, що нічого особливого не трапилося. Друзі запропонували завершити бенкет, перерваний несподіваною дуеллю. Пішли на околицю міста, в ту ж кімнату. Там на столі так і залишилися недопиті напої, висіла срібна татарська шабля.
Сіли тісним колом, бо тут зійшлися лише друзі. Полилися вільніші, ніж того разу, розмови.
— Панове! — виступив найстаріший за віком. — Я п'їдіймаю келих за святого апостола Петра, який, залишив нагляд за раєм, пішов по грішній землі і допоміг прапорщику Котляревському виступити на захист зневаженої честі.
— Залишимо все святе богові, а людям людське. Так говорить святе письмо, — обізвався земляк Котляревського і зняв срібну шаблю, що висіла над столом. — Пропоную оцю татарську кривулю передати прапорщику Котляревському як переможцю у боротьбі за честь людини!
— Передати!
— Хай рубає не тільки турків турецьких, а й тих, що душею потурчилися!
— Ура! — розляглося по кімнаті. Передаючи в руки Котляревському шаблю, земляк промовив:
— Хай буде гострим, як ця шабля, і твоє сміливе слової Приймаючи подарунок, Іван Петрович відповів:
— Така шабля здатна не тільки проймати своїм вістрям серце, а й зачаровувати його. Саме своїми чарами вона може принести більшу перемогу, ніж звичайним ударом вістря.
Поцілував шаблю, звернувши увагу на нерозбірливий татарський напис, а з другого боку леза прочитав: “Добув перемогу — поверни переможеному”.
 
13
Служба ад'ютантом у генерала Дотішампа не дуже подобалась Івану Петровичу. Прикро було виробляти в собі великосвітські манери, що їх вимагав генерал, надавши ад'ютанту звання поручика. Зате охоче їздив у відрядження, побував у різних місцевостях, довідався про таємницю вбивства імператора Павла гвардійськими офіцерами.
Побував Іван Петрович і в Золотоноші. У будинок колишнього свого господаря він не завітав, але зустрівся з давніми друзями з селянської молоді. Його цікавили розповіді про безталанну Наталку. Дехто чув, що якісь рибалки на Дніпрі рятували утопленицю. Інші говорили, що місцеві прочани ходили до Червоногірського монастиря і чули ніби Наталчин голос, коли хор черниць виконував “Іже херувими”. Але виявилося, що то співала черниця Феофанія. Ніхто не міг розповісти достеменно про таємниче зникнення дівчини з поміщицького дому. Навістив старого друга — Сіркового дуба. Та не почув тут того рідного голосу й тихої пісні, що слухав колись.
Найцікавішою, бажаною подорожжю для Котляревського був приїзд у Полтаву 1804 року. Відбулась задушевна зустріч з давнім другом Стебліним-Камінським. Разом з ним узяв участь у влаштуванні традиційного вертепу на Новий рік.
Готувався до свята і генерал-губернатор князь Куракін. Полтавське дворянство збиралося відзначити успіхи діяльності генерал-губернатора. Справді, вигляд міста набагато змінився. З'явилися муровані споруди державних установ, вперше прокладено в місті тротуари, засновано лікарні, школа садівництва. Поширились торгівля, млинарська, винокурна промисловість.
На свято в губернаторський будинок потрапив і Котляревський, який привіз Куракіну привітання від генерала Дотішампа. Полтавські дворяни піднесли губернатору коштовний подарунок — золоту табакерку, уквітчану брильянтами. Це були найурочистіші хвилини свята. Саме в цей час залунала хорова пісня на вулиці біля будинку. То прибула молодь. Губернатор дозволив пропустити у зал хор з вертепом. Швидко біля дверей залу з'явилися юнаки й

читати