Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

богу серед ночi. Ти присiкайся лишень добре до його.

В Степаниди Сидорiвни почало болiть серце i за родичем. Як вона не сердилась на сестру, одначе дiло здалось для неї таким великим, що вона не втерпiла й побiгла до сестри, бажаючи спасти од вiчного вогню Воздвиженського душу.
- Здорова була, сестро! - сказала вона, вбiгаючи до сестри в горницю.
- Здорова була, сестро! - обiзвалась до неї Марта, роблячи якесь дiло й ледве повертаючи до неї голову.
- Вже чи сердься, чи не сердься, а я мусила прийти до тебе, бо нашi вченi чоловiки з великого розуму та в голову заходять.

- Та мiй не дуже-то вчений! Йому нiкуди заходить. Може, то твiй великорозумний заходить за розум! - сказала Марта.
- I мiй, i твiй! Обох я застала в кабiнетi... Чогось змагались, порозкидали книжки, навiщось палили якусь книжку... Щось у тiй книжцi та недобре написано, коли вони наважились потаєнцi спалить її в грубi, так, щоб i ми не бачили.
Марта насторочила вуха й почала ласкавiше слухать сестрину розмову.
- Може, вони що погане задумали, щось недобре писали... Бо тi вченi люди тепер часом i справдi за розум заходять, - промовила Марта й попросила сестру сiсти. - Борони боже чого! Часом воно виявиться! Чи не знаєш, сестро, що вони там писали й палили? Може, що проти губернатора або...
- Якби пак проти когось! А то проти бога! - сливе нишком сказала Степанида, озираючись до дверей.
- Ох, менi лихо! - аж плеснула в долонi Марта Сидорiвна.
- Чи молиться пак богу твiй чоловiк? Чи ходить до церкви? - питала Степанида Сидорiвна.
- Щось не бачила, щоб вiн коли молився... а молитовника в його... й заводу нема! Хiба напам'ять.
- Еге! напам'ять! Я свого насилу, аж сливе через силу помолила, водила до чудовної iкони... Тiльки, сестро, нiкому не кажи. Повези лишень, сестро, свого в лавру та в пещери!
Сестри розпрощались i нiби навiть помирились, переляканi страшним лiбералiзмом своїх чоловiкiв.
Тiльки що Воздвиженський переступив через порiг, як Марта глянула на його невеселими очима. Вiн одразу почутив кругом неї страшне полум'я, вже йому вiдоме.
- Скажи менi, на милость божу, що ви там з Дашковичем пишете таке страшне, що аж треба було палить в грубi? Чи ви молоденькi, чи вам i досi в головi грає? Та в вас жiнки, та в вас же купа дiтей! Борони боже якої напастiї Та тодi ж ми пропащi з дiтьми.
Воздвиженський стояв i дивився на неї.

- Де це ти наглядiла таких пропащих людей? Слава богу, всi сидимо дома й хлiб жуємо. Що це ти верзеш?
- Ти сам верзеш! Що ви палили в грубi з Дашковичем? - присiкалась до його жiнка.
- Українськi пiснi.
- Та не дури мене, бо я ще не зовсiм дурна! Сухобрусiв не було дурних нi в Києвi, нi поза Києвом.
- Кажу тобi, що палили пiснi! Дашкович щось собi забрав у голову...
- О! бач! Я ж кажу, що було щось: вiн забрав щось у голову, а ти й нi!
- А я нi.
- А перехрести лиш свого лоба! - промовила Марта.
- А то навiщо? Дiдькiв не бачу кругом себе, нема од чого одхрещуваться.
Воздвиженський бачив, що його ж зброю проти Дашковича повернуто на його ж, та не знав, звiдкiль воно повернуто. Хоч вiн сам i встоював дуже за патрiархальнiсть, одначе вже далеко одiйшов од неї i хотiв її накинуть на шию комусь iншому.
- Чого це такi думки прийшли тобi в голову? - спитав вiн у жiнки.
- А того, що я завтра їду в лавру i в пещери i хочу, щоб i ти їхав зо мною на прощу та помолився.
- То й поїду, коли тобi того заманулось, бо самiй тобi їхать не випадає: нiяково буде.
На другий день вранцi Воздвиженський мусив їхать з жiнкою до лазри, йти з нею в пещери. Вiн прикладався до всiх мощей, хрестився, бив поклони, пiдiймав очi вгору до бога, найняв кiльком святим молебнi, подав на часточку. Марта приїхала додому весела, добра, спокiйна. Через те пiлiгримство до лаври дуже пом'якiшало її серце. А Воздвиженський, поїхавши до лаври без снiдання i дуже виголодавшись, уплiтав на всi застави печеню та все розмовляв за святих печерських якраз так, як колись любив розмовлять Сухобрус, начитавшись "Патерика" й "Житiй".
- От хто був людина богобояща! Наш небiжчик батько, - говорила ласкаво Марта Сидорiвна, п'ючи чай з пухкою лаврською проскурою. - Скiльки вiн попоходив до лаври, до пещер! Скiльки раз їздив вiн i в Почаївську лавру! Як вiн молився, як вiн постив! На цiлий Київ нема таких богобоящих людей, як Сухобруси!

- О! що нема, то це правда! Небiжчик наш батько був просто-таки святий! Я вiрую, що вiн в раї! - промовив Воздвиженський нiби щиро й щирiше уплiтав печеню, запиваючи чаєм.

VI
Закопавшись в книжки в своєму кабiнетi, працюючи для професорської кафедри, Дашкович давно не був у свого батька, в своїй рiднiй Черкащинi. Жiнка, дiти, книжки - все те не пускало його, не давало йому вирваться на село. Тепер йому дуже схотiлось поїхать на село, подивиться на життя свого народу оком вченого чоловiка, прислухаться до його мови, до пiснi. Настали вакацiї, i вiн поїхав на село до батька, в свої рiднi Сегединцi.

Того року петрiвка була дощова.

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери