Завантажити

аршин, і двадцять аршин шовку по три рублі, шнур товстий шовковий, чистого шовку, з китицями, —тридцять рублів, вам за роботу п'ятдесят рублів — всього двісті сімдесят п'ять рублів. Це вже Соні так захотілось. Вещ цінна і хоч кому кинеться у вічі, а ви запросите тілько п'ятдесят рублів. Розумієте? Терентій Гаврилович як побачить, що -таку дорогу вещ можна купить задешево, сказать, за безцінь, — зараз і купить! Так от ми й діждемось, хоч хитрощами, що цей халат він скине і буде носить такий, що хоч куди — не сором! Ви ж, голубочко, настьогайте підкладку густо-густо узорами; на полах вишийте в гладь буряки з розкішним бадиллям, а на бортах вишийте барана і овечку. Та зробіть так, щоб він зразу побачив, що вещ дорога, а продається дешево! Розумієте?
Кравчиха. Ох, матінко моя Мар'я Івановна, це то все розумію, тілько навряд чи поспію таку дорогу вещ скінчить за два місяці: робота велика, вишивка копотка, та ще, знаєте, зразок овечки і барана у мене є на подушці, а буряків нема.
Марія Івановна. Я вам дам і узори. А щоб поспішить з роботою — візьміть помішницю: я ж і гроші платю не малі — п'ятдесят рублів!
Кравчиха. Та вже і день і ніч будемо удвох з дочкою стьогать і вишивать, тілько прибавите п'ять рубликів.
Марія Івановна. Як гарно зробите, то й десять дам.
Входе Феноген.
Феноген. Готово?
Марія Івановна. Готово.
Феноген. Давайте, бо гніваються. Там якийсь чоловік з важним ділом. (Взяв халат і пішов.)
Марія Івановна. Ну, ідіть же, голубочко, я дам матеріал і узори.
Кравчиха вийшла.
Соня. Мамо! А по-мойому, вівці і буряки вишивать не годиться — це буде смішно... Краще на полах і на борту квітки та гарні мережки, фрески, у мене є узори.
Марія Івановна. Ні, Соню, квітки — то инча річ, то для молодого, а вівці і буряки татові, як хазяїнові, будуть приятніще. Я вже тата добре знаю, ходім!
Соня. Як хочете, а я б не раїла, бо буде смішно...
Ідуть.
Мамо! Як ви думаєте, чи не сказать би татові про предложеніє Івана Миколайовича?
Марія Івановна. Ні, дочко. Нехай на іменини приїде і сам скаже. Іван Миколайович— учитель гімназії, чоловік розумний, то зуміє з татком побалакать, а я тим часом попробую випитать.
Пішли.
ЯВА VI
З других бокових дверей виходе Пузир, Маюфес і Феноген.
Пузир. Феноген, не знаєш, зібрались економи в конторі?
Феноген. Одного Зеленського бачив. Ох, усердний чоловік, з коня не злазить.
Пузир. Якщо зібрались — клич!
Феноген вийшов.
(До Маюфеса.) Сідайте.
Мовчать
Трудне діло ваше... трудне. У мене своїх овець сорок тисяч, боюся, що паші не стане.
Маюфес. Де ж таки! Оце сказали: паші не стане!.. Торік, як я купив у вас для одного німця валахів, — пам'ятаєте? — то для прийомки три дні їхали вашою землею... їхали ми цілий день. “Чия земля?” — питаємо. “Терентія Гавриловича Пузиря”. На другий день знову питаємо: “Чия земля?” — “Терентія Гавриловича”. І тілько на третій день, надвечір, почалась земля Гаврила Афанасьевича Чобота. Ха-ха! Княжество! Ціле княжество. Німець, що зо мною їхав, дивувався, хитав головою, цмокав губами, а на третій день, сміючись, сказав: “У цього хазяїна більше землі, ніж у нашім герцогстві”. Єй-богу, так і сказав. Хе-хе-хе! Та щоб на таких степах не можна було випасти ще дванадцять тисяч овець?
Пузир. Та воно можна! А тілько я вам скажу, що, крім всього прочего, діло ваше опасне... Я, знаєте, опасаюсь, щоб не було якої біди.
Маюфес. Помилуйте, чого бояться? Нічого боятись! Не такі голови це діло обміркували, щоб можна було боятись.'
Пузир. Так то так! А тілько, знаєте, несостоятельність на три милійона, та ще обміркована несостоятельність, — рідко кінчається благополучно!.. Щоб, бува, Петро не вскочив у злосні. А тут і я помагаю, переховую!
Маюфес. Що ви? Сохрани бог! Не такі люде ведуть і вестимуть діло,.. Петру Тимофеевичу помагають значні адвокати і самі найбагатчі купці та хазяїни. Я вже був у чотирьох — всі згодились: хто манухвактуру-прийме, хто гурти, хто кінський завод, а з парового млина і винокурні горілку і борошно розвезем скрізь, постройки ж — діло рук чоловічих... хе-хе-хе! Ще й страхову премію візьмем. Не бійтесь, ми хапатись не будемо, а помалу, помалу все імініє зтаїть тихо, як віск на вогні...
Пузир. Опасне діло... А почому Петро Тимофієвич думає заплатить кредиторам, не чули?
Маюфес. Копійок по десять, а на худий кінець по двадцять копійок.
Пузир. Так. І Петру Тимофієвичу зо всіми розходами достанеться два милійона чотириста тисяч.
Маюфес. Ні, так не вийде. Рівно милійон назначено тілько на розплату і на всі розходи — агентів багато!
Пузир. Виходить, два милійона чистеньких? І це кругла сума! З нічого два милійона? Капитал! Такого капиталу кредитори не подарують. Найдуться завзяті, будуть судиться, а як діло дійде до суда — тоді погана справа!..
Маюфес. Нікогда!! Візьміть в разсужденіє: вся ця сума

читати