Завантажити

(сама). Боже, як важко було на душі! А от тілько перший ступінь зробила — і легко стало, мов крила виросли! Тепер буду слідкувать, буду на кухню ходить, буду з татком скрізь їздить, щоб усе бачить, щоб усе знать — як воно робиться... Таке велике хазяйство і все мені достанеться одній, а я не знаю нічого,не знаю, де тут зло, і не можу нічого зробить доброго... Ой боже мій! Це ж Іван Миколайович!
ЯВА Х Соня і Калинович.
Соня. Іван Миколайович! От спасибі! Яким вітром? Калинович. Південним, теплим! Доброго здоров'я та боже поможи!
372
Соня. Спасибі! Сьогодня табель, здається?
Калинович. І празник для мого серця! Як же поживаєте, сільська обивателько?
Сідають на ослін.
Соня. Ох, не питайте! Тяжко було через те, що не знала, що робить і як робить... І тілько сьогодня випадково наскочила на стежку, і стало радісно! Тепер радість моя ще виросла стократ, бо бачу вас, мій дорогий учителю, і можу з вами поділитись своєю радістю.
Калинович. І я радію, що бачу вас в такім яснім настрою. Ну, а після цеї передмови розкажіть, яке ви найшли тут діло?
Соня. Знаєте, Іван Миколайович, я задихалась перед цим великим хазяйським колесом; воно так страшно гуде і так прудко крутиться, що мимо мене пролітали, мов у сні, самі тяжкі вражіння, і я навіть не могла розібратись ні в чім, а тілько серцем чула, що тут навкруги мене робиться неправда, зло; а поправить, зупинить зло — несила, бо нічого добре не розумію! Тепер попала на стежку. І от перше всього взяла собі задачу: слідкувать, щоб добре робочих харчували, а там, далі, я увійду і в саму суть!
Калинович. І суть задавить вас! Вона далеко страшніша, ніж те невидиме колесо, що так лякало вас! Скажу вам, що тепер єсть інтелігентні, чесні хазяїни, сильні духом, котрі борються з старою закваскою в хазяйстві, бажаючи постановити правдиві відносини між хазяїном і робітником, але не знаю, чи їм це удасться! Таких борців ще мало, — правда, тілько не вам ряди їх поповнять!.. Бог з ним, з хазяйством: трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда! Краще ходім поруч зо мною на корисну працю в школі. Правда, що й там трудно теж, а все ж таки ми труднощі переборем — на те є биті шляхи — і будемо між молоддю насаждать ідеали кращого життя! Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!.. Простіть мене, Софіє Терентьєвно: я забув, що ви вже не воспитаниця, і читаю сам лекції...
Соня. О, ви воскрешаєте у моїй пам'яті дні першого знакомства... Я прийняла всі наші ідеали і жажду, і шукаю, де мені їх до життя прикластц... А от і шлях ви показали, і поведете сліпу...
Калинович. А поки ми підемо своїм шляхом, добре і те, що ви задумали робити. Тілько я не думаю, щоб вам це удалось. Тато не привик до тих ідеалів, які ви будете кому у вічі тикать; у вас щохвилини буде непорозуміння, сварка... Ну, що робить? Це переходний ступінь; ви ж, певно, казали татові й мамі про наше власне діло? Що вони?
Соня. Мама зна і рада, а татові ще не казали. На татові іменини ви приїдете і самі побалакаєте. Та ще захопіть Золотницького, — тато буде рад. Петро Петрович має на тата вплив... А тілько ви не бійтесь нічого: я вас не зрадю — от моя рука!
Калинович (цілує руку). Рука сильна, і опертись на неї можна. А як тато не згодиться?
Соня. Тоді я приїду в город і ми повінчаємось, та й годі!
Калинович. Браво, рішеніє радикальне!
Соня. Ходім же поки що у хату. Я вам заграю, ви заспіваєте, а тато любе спів. Калинович. Ходім.
Ідуть.
Я буду так співать, щоб ти... щоб ви...
Соня. Ну, ну, вже не поправляйся, говори “ти”, для мене це приятно.
Калинович. Щоб ти у кожній ноті чула моє до тебе щире кохання!..
Соня. Отак саме і я буду акомпаніровать. А старі наші будуть таять! Музика до всякого серця і до всякої душі однаково говорить своїм улесливим, чарівним язиком!
Пішли.
ЯВА XI
Ліхтаренко і Феноген (за сценою).
Феноген. Ой-ой-ой! Вийшли.
Ліхтаренко. Ой-ой-ой!
Феноген. Я вас не боюся!
Ліхтаренко. І я вас не злякаюсь!
Феноген. Побачимо!
Ліхтаренко. Побачимо!
Феноген. Що ви мені можете зробить?
Ліхтаренко. А ви мені що? Я не Зелепський.
Феноген. Я? Ха! Я дещо знаю. Скажу — і полетиш!
Ліхтаренко. І я дещо знаю. Скажу — і зостанусь, а Феногенові в потилицю!
Феноген. Ти про мене нічого не знаєш худого.
Ліхтаренко. І ти про мене нічого не знаєш.
Феноген. А за буряки!
Ліхтаренко. А за валахи!
Феноген. Що — за валахи? Що? Ну, скажи!
Ліхтаренко. Перше скажи за буряки, а я починать не хочу.
Феноген. А хто при здачі буряків взяв з завода п'ятсот карбованців?
Ліхтаренко. Я взяв. Та не докажеш, не в ті взувся! А ти взяв за валахи з купця по гривенику від валаха

читати