Завантажити

що, Феногенушка: я йому справила такий новий халат, що ах! Тілько ж ти знаєш, що Терентій Гаврилович буде сердиться, коли дознається, що я на халат багато грошей потеряла, так ти йому не говори, а поможи. Халат принесе Павлина і запросе за нього тілько п'ятдесят рублів. Сам побачиш, що це все одно, що дурно взять таку дорогу і гарну вещ! На случай же Терентій Гаврилович не захоче брать халата, уговори його, ти умієш. От тобі за це на чай п'ять рублів...
Феноген (бере гроші). Спасибі, Марія Івановна; ради того, щоб Терентій Гаврилович носили гарний халат, я й дурно (ховає гроші) все зроблю, аби халат купили!
Марія Івановна. Гляди ж, Феногенушка! Павлина тут сидить і жде. (Говоре у прихожу.) Ви ж постарайтеся, Павлина, не жалійте слів, умовляючи.
Павлина (висунувшись у двері). Будьте певні. Я вже знаю, що говорить... (Причиняє двері.)
Феноген. Та ви не тривожтесь, купимо!
Марія Івановна. Ради бога, Феногенушка! (Пішла.)
ЯВА III
Феноген, потім Пузир і кравчиха.
Феноген (один). Гарно почався день: п'ять рубликів вже маю.
Входе Пузир.
Пузир. Нікого ще не було?
Феноген. Економи ждуть в конторі; а тут у нас сидить Павліна з города, знаєте?
Пузир. Знаю. Чого їй треба? Це вже хоче покористуватись іменинами і здерти що-небудь. Терпіть не можу цієї бідноти. Як побачу старця, то, здається, тікав би від нього скілько сили.
Феноген. Щось принесла, не дає й глянуть, каже — подарунок.
Пузир. Клич!
Феноген (у двері). Заходьте, Павлина.
Входе Павлина, з пакунком, закутаним у білу простиню.
Павлина (кланяється). З іменинами! Дай боже много літ жить та багатіть.
Пузир. Спасибі. А це іцо?
Павлина. (розгортає). Вещ княжеська! Ночей недосипала, два місяці удвох з дочкою працювали. Прийміть від бідної вдови і не оставте своєю милостю.
Пузир. Що ж там таке, показуй мерщій!
Павлина (показує). Богом присягаю, що ні у кого такого халата немає, — заказний.
Феноген. Ай халат, оце халат, так-так! У такім халаті можна і на засіданіє в земський банк. Гляньте: буряки! І овечки!..
Пузир (розглядає). Скілько ж ти за нього хочеш?
Павлина. Бархат ліонський, шовк як луб, а робота! Два місяці трудились удвох!
Пузир. Ну, годі вже хвалить, товар видко, кажи, скілько?
Павлина. Скілько ваша ласка?
Пузир. Що там ласка! Чого доброго я помилюся і дам за нього більше, ніж ти сама хочеш. Кажи свою ціну за товар.
Павлина. Оцінуйте самі... Феногенушка, ну, як по-вашому: ви світ бачили, людей знаєте — оцінуйте по совісті.
Феноген (розглядав ніби міркує). Що ж, сто карбованців.
Пузир.Тю!
Феноген. Чого ж тю?
Пузир. Купуй собі!
Феноген. Та, побий мене бог, при всій своїй бідності дав би п'ятдесят рублів.
Пузир. Ну то давай.
Феноген. Одно, що мені не до лиця, а друге — я буду у княжеськім халаті, а ви в такім, що сором і в руки взять, — не приходиться.
Пузир. То нічого! Нарядишся, як пава, і будеш мене смішить! Ха-ха! А люде пізнають, де Феноген, а де хазяїн, хоч би я й рогожу надів.
Феноген. Та хто його знає! А скілько ж, справді, ви, Павлино, хочете? Кажіть свою ціну.
Павлина. Тілько для нашого благодітеля можу віддать за п'ятдесят!
Феноген. Все одно що дурно!
Пузир. А скілько ти йому дала факторського?
Феноген. Заслужив... Спасибі... (Іде до дверей.)
Пузир. Ну, вернись! Що ти, жартів не вмієш розуміть?
Феноген. Я по совісті кажу, а ви — фактор!
Пузир. Ну, ну! Беру вже халат, зроблю тобі приятність! На! (Дає Павлині гроші.) Переплатив карбованців десять. Ну що ж, переплатив — переплатив, це вже тобі на бідність!
Павлина. Та цей халат коштує більше двохсот карбованців. Мені його Петро Тимофієвич заказали, та тепер їм не до халата: вчора їх посадили в острог.
Пузир. Що? Петра — в острог?
Павлина. Посадили голубчика. Та я, як почула, що їм тепер не до халата...
Пузир. Відкіля ж ти це знаєш?
Павлина. Вчора про це весь город говорив.
Пузир. Та, може ж, це ще брехня?
Павлина. Всі лавки і склади, кажуть, опечатали.
Пузир. За віщо ж, не чула?
Павлина. Бог його знає... Мошенство якесь!..
Пузир. Погано... Погано!
Павлина. Прощайте! (Вийшла.)
ЯВА IV
Феноген і Пузир.
Пузир. Погано... Чув?!
Феноген. Чув.
Пузир. Так і ти чув? Від кого?
Феноген. Та що ви, бог з вами! При мені говорила женщина, та щоб не чув — хіба я глухий?!
Пузир. Ні, бач, я подумав, що ти від кого другого чув. А як ти думаєш: чи це правда, чи тілько поголоска?
Феноген. Мені здається, що це з заздрощів мелють язиками. Петро Тимофієвич багатіє не'по дням, а по часам, люде заздрять і плещуть!
Пузир. А звідкіля б же вона взяла?
Феноген. З базарю... Чого тільки на базарі не плещуть... (Глянув у вікно.) О, пан Золотницький!
Пузир. Петро Петрович! От

читати