Завантажити

Зеленський. Це не од мене залежить.
Пузир. Вибачайте, пане Зеленський, це від голови залежить! От побачите, що там зробить
Ліхтаренко. Слухай, Порфирій, я тебе переведу в Мануйлівку, а вас, пане Зеленський, в Чагарник.
Феноген (за дверима). Ох-хо-хох!
Зеленський. Помилуйте, за віщо ж! Я торік чистої прибилі дав п'ять тисяч, а цей рік надіюсь...
Пузир. Порфнрій дасть десять тисяч! Ви не умієте з народом, а Порфирій уміє, і дасть десять тисяч, — побачите! От що, Порфирій: мануйлівці запустили недоїмку і не заплатили. Через тиждень та оброчна земля, що держать в аренді мануйлівці, отдається з торгів на новий строк. Треба, щоб казенна земля зосталась за мною, чуєш?
Ліхтаренко. Попробую!
Пузир. Це тобі не борщ, тут пробувать нічого — треба взять! Ти розумієш? Взять! Казенну оброчну статтю взять! Наділи мужицькі на десять літ в аренду взять! А як мужик зостанеться без землі — роби з ним, що хочеш; а поки при землі, мужики все одно що бури, нічого з ними не зробиш!
Зеленський. Я вже пробував...
Пузир. Ви ніколи не пробуйте, а просто—їжте!
Зеленський. Мануйлівців не вкусиш!
Ліхтаренко. Аби зуби.
Пузир. Правда. Ти вже у Чагарнику взяв крестьянські наділи в аренду, тепер стежка протоптана, опит є, починай і в Мануйлівці.
Зеленський. Дозволяю собі звернуть вашу увагу на те, що у Мануйлівці є такий учитель-артільщик і біля нього чоловіка три з молодих, що через них і Ліхтаренко зуби поламає.
Пузир. Порфирій, настали зуби! Опит є, стежка протоптана, шквар!
Ліхтаренко. Срібними та золотими зубами можна не то Мануйлівку, не то уїзд, а й губерню можна з'їсти!
Пузир. Нам нужен дешевий робітник, розумієте? А без дешевого робітника хазяйство вести — годі! Так-ви, пане Зеленський, приймайте Чагарник від Ліхтаренка, а він прийме Мануйлівку від вас.
Зеленський. Помилуйте, в Чагарнику менше жалування, а у мене сім'я!
Феноген (за дверима). Ох-хо-хох!
Пузир (глянув на Феногена). Жалування вам буде те саме, що і в Мануйлівці, побачу, як будете справлятись по готовому!
Зеленський. Спасибі!
Пузир. Та от що: як тільки хліб знімете, — триста десятин стерні засієте магаром, щоб була добра отава, бо я купив ще дванадцять тисяч овець, треба гарно випасти на салган. А ви, Карло Карлович, завтра поїдете в степи на прийомну овець — їх туди приженуть. Увечері я дам вам наряд.
Куртц. Еті да, еті нєт!.. У нас сорок тисяч овса, а ще дванадцять тисячов купіл, нужен другий помощник, без другий помощник — не можна.
Пузир. Обійдеться, чабани надежні.
Куртц. Еті — нєт! Чабан — цкелей кричал, а шахмейстер голова, еті — да!
Пузир. Для овець доволі вашої голови!
Куртц. Одна голова на п'ятдесят дві тисячов овса — еті нєт, еті нікогда.
Пузир. Доволі. Зате я восени вашу голову оливою гарно помастю.
Куртц. Ха-ха-ха! Олифа — еті да! Корошо!.. А только помощник нужно.
Пузир. Обійдетесь! А старшого чабана, Клима, виженіть зараз!
Куртц. Зашем, еті — да! Корошій чабан гнать? Собаку корошого гнать, еті — нєт!
Пузир. Він мошеник!
Куртц. Клим?! Еті — нєт! Еті нікогда!
Пузир. Мені відомо, що як здавали дві тисячі валахів Крячковському, він за десять карбованців додав йому двадцять валахів лишніх.
Куртц. Еті — да? Еті — нєт!.. Еті нікогда! Помилялся — можна, проскакувал — можна, а за дєньгі — еті нікогда!
Пузир. А я вам кажу— продав! Вигнать! Мені нужні люде надежні, чесні, а як ви станете самі виправлять мошеників, то мене обберуть, як липку. Вигнать! Я йому вірив, а він он який!
Куртц. Еті — да?.. Еті — нет! Еті — никогда! Я будет узнавал. Шесний шабан, еті — паскудство. (вийшов)
Пузир. Ідіть з богом
Всі кланяються і виходять. Пропустивши їх, входе Феноген.
ЯВА ІХ
Феноген і Пузир. Феноген зачиняє двері, стає на коліна перед Пузирем і цілує його в рукц.
Пузир. Що це?
Феноген. Я вже знаю! Ви не скривдили чоловіка, і господь вас наградить! Перше діло — справедливість!
Пузир. Та кого ж я обижав коли?
Феноген. Ніколи, ніколи! За те й вам господь дає. А вас обкрадають.
Пузир. Де ж ти візьмеш чесних людей?!
Феноген. От Клима ви вигнали, бо я дознався за валахів і сказав, а тепер я вам скажу, що Ліхтаренко...
Пузир. Що Ліхтаренко?!
Феноген. Дивиться крізь пальці, не глядить — от що! Та й сам руки вмокає! Як здавали пшеницю, так його помішник, Зозуля, десять лантухів скинув у жида Хаскеля, що хліб скуповує і має на містечку магазин.
Пузир. Це так.
Феноген. Мені сам підводчик розказував, жаль тілько, що я забув його ім'я... Та Ліхтаренко, певно, знає все.
Пузир. Спасибі тобі, Феноген! Ти один у мене вірний слуга! Кругом крадуть і крадуть. Вели, щоб вернули Ліхтаренка.
Феноген одчиняє двері, а назустріч йому Куртц.
Феноген (до Пузиря). Карло Карлович!
Пузир. Нехай

читати