Електронна бібліотека/Казки

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

мов за горло стисло, коли я почув тi слова. Професор шукав рiзки в останнiй лавцi, а бiдний Степан блiдий, дрижачи, стоїть при таблицi i мне шмату в руках.
- Та за що мене пан професор хочуть бити? - спитав ще раз Степан крiзь сльози, видячи професора, що наближався з рiзкою в руцi-
- Лягай! - крикнув той i, не ждучи далi, вхопив Степана за волосся, перевернув його на крiсло i почав щосили швякати рiзкою. Степан закричав з болю, але крик, бачиться, тiльки дужче дразнив оп'янiлого професора.
- Аби ти знав на другий раз, як олiвцi губити! - кричав вiн задиханим, уриваним голосом, i рiзка ще сильнiше засвистала, оперiзуючи тiло бiдного Степана.
Що дiялося зi мною в тiй довгiй, страшно важкiй хвилi? Перша думка, яка митом шибнула менi через голову, була - встати i сказати, що я всьому винен, що Степанiв олiвець у мене, що я знайшов його i не вiддав Степановi. Але страх перед свистом рiзки насилу придавив мене до мiсця, спутав мiй язик, стиснув горло мов залiзними клiщами. Крик Степана прошибав менi груди. Холодний пiт обiлляв мене цiлого; я виразно чув бiль, гострий бiль вiд рiзки, чув його на цiлiм тiлi i так живо, що всi мої мускули мимоволi корчилися i тремтiли, а в горлi щось захлипало голосно, на цiлий клас. Але тривога обдала всiх такою мертвотою, що, незважаючи на гробову тишу, нiхто в класi не чув мойого хлипання.
А професор ще не переставав бити! Вже бiдний Степан охрип, лице його посинiло з натуги, пальцi судорожне впилися в професоровi колiна, ноги кидалися в повiтрi, але рiзка не переставала свистiти в повiтрi, а кожний її свист, кожний ляск на грубу полотняну сорочку Степана стрясав i здавлював тридцять дитинячих серць у класi, витискав новий крик болю i розпуки з грудi Степана. Я не тямлю вже - ох, i пригадувати не хочу! - що дiялося в менi пiд час тих страшних хвиль, якi чуття перелiтали по моїм тiлi, який бiль проникав мої сустави, якi мислi шибали по головi. Та нi, - мислей не було нiяких! Я сидiв холодний, задубiлий, мов камiнь! I тепер iще, по шiстнадцятьох лiтах, коли нагадую ту хвилю, бачиться менi, що вона на довгий час оголомшила мене, мов удар каменем по тiм'ю, i що будь таких хвиль багато в моїм дитинствi, з мене вийшов би такий самий туман, як тi, котрих бачимо сотки в кожнiй нижчiй школi нашого краю, як тi нещасливi, забитi фiзично й духовно дiти, котрих нерви вiдмаленьку притупили страшнi, огиднi сцени, а голову вiд шiстьох лiт задурила професорська дисциплiна.
Вкiнцi стих свист рiзки. Професор випустив Степана, а той, безсильний, змучений, без духу покотився на помiст. Професор, червоний, мов буряк, кинув рiзку i сiв на крiсло, з котрого тiльки що скотився Степан. Хвилю вiддихав, не кажучи й слова. В цiлiм класi було тихо, мертво, сумно. Чути було лишень, як хрипiв бiдний хлопець, судорожно хлипаючи.
- Не встанеш ти? - прошепотiв професор, копаючи його ногою в бiк.
Степан по хвилi ледве-ледве пiдвiвся на ноги i став, держачися рукою лавки.
- Марш на мiсце! А знай, як на другий раз олiвцi губити!
Степан пiшов на мiсце. В класi знов стало тихо. Професор, видимо, протверезився трохи i почув, що лихо зробив, збивши так хлопця. Вiн знав, що з Леськовим зачiпатися недобре. Думка про се ще гiрше дразнила його, i вiн схопився i почав мовчки бiгати по класу, важко сапаючи.
- А, драби * (* Д р а б - босяк, обiдранець.), розбiйники!- крикнув на ходу, не знати, чи до нас, дiтей, чи до неприсутнiх ясеницьких громадян.
Знов довгу хвилю бiгає професор по класу, знов сапає i воркоче щось пiд носом, а далi обертається до нас i кричить:
- Додому!
Але й се, звичайно дуже чудодiйне слово, що звiщало нам бодай на день увiльнення вiд ваготи шкiльної премудростi, тепер немов до глухих було сказане. Тривога й непевнiсть приголомшили всiх школярiв i вiдiбрали їм чуття. Треба було аж другого, голоснiшого викрику професора, щоб усi встали до молитви.
Коли по молитвi школярi рушилися з лавок i почали виходити з класу, то дiялося се без звичайного шуму й товкiтнi; всi йшли звiльна, боязко позираючи на професора, що стояв при столику, поки всi хлопцi не вийшли. Кожний чув себе якось немов придавлений. Степан iшов, хлипаючи, а коли вже коло дверей позирнув на професора, той погрозив йому кулаком. Я йшов майже самий останнiй, ледве переступаючи ногами. Я боявся i стидався чогось так страшно, що рад би був у тiй хвилi запастися пiд землю. Не знаю, хiба розбiйник по сповненiм убивствi чує таку ваготу на серцi, яку я чув тодi. Особливо на Степана був би я в тiй хвилi не поглянув за жоднi грошi. Я так живо уявляв собi його бiль, - нi, я терпiв не менш його, - а тут iще той проклятий внутрiшнiй голос раз у раз шептав менi, що вiн через мене терпiв, що олiвець його! Так, тепер уже виразно щось говорило менi, що то його олiвець я знайшов! I що би, бачиться, на такий спосiб природнiше, як пiти тепер до нього i вiддати йому згубу! Чи не ще! Так нi! Природно воно видається, але менi тодi, доразу прибитому страхом, жалем i стидом, було зовсiм неможливо се зробити. I не то щоб

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
20.03.2025|10:47
В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
20.03.2025|10:25
Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
20.03.2025|10:21
100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
20.03.2025|10:19
Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
20.03.2025|10:06
«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»
13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку


Партнери