Електронна бібліотека/Казки

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

не питав. Се мене дуже врадувало, i я швиденько, немов крадькома, шусьнув у другу лавку i сiв на своє звичайне мiсце. Виймаючи книжку, потрiбну для слiдуючої години, я почув у торбi брязк олiвця об шкiру i весь затремтiв - не знаю, чи з радостi, чи з якоїсь неясної тривоги.
Ось i професор прийшов, почалася наука. Нiчого! Ось i година минула, професор вийшов, крик i гомiн почався по-давньому, про олiвець нiхто й слова не каже. Я сиджу, оглядаюся довкола i тремчу, мов злодiй над краденим добром, боячись, що ось-ось надiйде хтось i зажадає вiд мене олiвця. Але нiхто не жадає олiвця. Школярi ходять i вчаться, сваволять i товчуться по-давньому. Степан Леськiв, мiй добрий знайомий, наближується до мене.
- Ов, ти, видно, нинi рахункiв не вмiєш; то-то будеш у шкiру брав! А ще як менi скаже професор бити, ну, майся гаразд, небоже!
Що за збиточник той Степан! Вiн знає, що рахунки - моя слаба сторона, i любить не раз подрочитися зо мною. Але я знаю добре, що вiн таки жартом говорить; притiм нинi я не боюся професора, бо я рахункiв (писати цифри до 100) навчився. О, ще й як навчився! А хто вчора цiлий день писав пальцем цифри по шибах вiкон, покритих густою росою?
- Ну, ну, не дуже ти журися моїми рахунками, - вiдповiв я Степановi. - Уважай лиш, аби ти сам не дiстав у шкiру!
Диво дивне, бiгме, що диво! Я хотiв вiдповiсти Степановi також жартом, з усмiхом, ласкаво, - а вiдповiв якось так злiсно, гризько * (* Гризько - сердито.), таким понурим голосом, що аж самому стало погано! Ба, я чув навiть, як цiле моє лице налилося кров'ю. Степан стояв хвилю передо мною i, не кажучи нiчого бiльше, дивився на мене зачудуваним поглядом, а далi вiдiйшов, видимо засмучений тим, що вразив мене своїм жартом. Вiн так мене любив, той лагiдний, тихий, услужливий i добрий хлопчина! За що я так гризько вiдповiв йому? За що засмутив його? Вiн же ж говорив до мене жартом, i я не мав нiякої причини гнiватися на нього!
Такi мислi шибли менi через голову, коли Степан пiшов i мовчки сiв у свою лавку. То був невеличкий, русявий хлопчина-восьмилiток. Його батько, бiдний селянин, був сусiд мого вуйка, у котрого я жив, тож i оба ми, хлопцi, товаришували раз у раз iз собою. Степанiв батько давнiше, кажуть, був багатий чоловiк, але великий огонь та всiлякi iншi нещастя зруйнували його господарство. Вiн був високий, сильний мужчина, з понурим лицем, раз у раз схиленим у землю, i говорив грубим, рiзким голосом. Я мимовiльно якось боявся його i вважав його жорстоким чоловiком. Зато малий Степан весь удався в матiр, тиху, лагiдну жiнку з ладним iще, добродушним лицем i ясними сивавими очима. Тому-то не раз, стоячи за плотом на пастiвнику * (* Пастiвник - пасовисько.), пiдстерiгав я, поки старий Леськiв вийде з хати, аби бодай на хвилю забiгти до Степана, побавитися з ним. Правда, ми не раз i сварилися, як звичайно дiти, але нiколи не надовго. Я, гарячiший до сварки, а то й до бiйки, звичайно перший був i до перепросин, а Степан, усе однаковий, усмiхався так любо, немов хотiв сказати:
"А видиш, я то давно знав, що ти не видержиш без мене!"
Але тепер, по що я тепер розгнiвався на Степана? Та нi, я чув добре, що я зовсiм навiть не розгнiвався на нього! Навпаки, його жалiбний, сумний погляд болiв менi якось, вертiв у моїй дитинячiй грудi. Я стидався чогось, сам не знаючи чого, i забув про олiвець. Аж коли вражiння остигли i проминули i перед собою побачив я торбу, в котрiй мої нерви немов чули здалека дотик олiвця, тодi знов моя фантазiя вернула назад до того предмета i за хвилю про Степана i його сумний погляд я забув зовсiм.
Знов увiйшов професор, почалася година наукова i поволi проминула; про олiвець нiхто нi пари з уст.
Третя година мали бути рахунки. Тота висока i страшна наука вiдбувалася таким способом, що професор викликував одного до таблицi, казав йому там писати крейдою цифри, а всi iншi хлопцi мусили тi самi цифри писати на своїх зошитах. Професор раз у раз ходив коло лавок, заглядаючи то тут, то там до зошитiв, чи всi пишуть i чи так пишуть, як належиться.
Перед рахунковою годиною почув я в остатнiй лавцi, де сидiв Степан, якийсь гамiр, якiсь тривожнi, уриванi питання i вiдповiдi, але за загальним гамором не мiг розiбрати, що се таке. Та все-таки мене щось тьокнуло, якийсь несупокiй заворушився в менi. Я подумав собi: не буду тепер виймати олiвця, буду писати, як звичайно, пером, хоть i як воно менi обридло.
Ось i професор увiйшов. Вiдiтхнувши хвилину при столi, вiн устав i викликав мене до таблицi. Я вийшов заляканий, тремтячи, бо взагалi писання чи то цифер, чи то букв було для мене твердим горiхом: усякi знаки з-пiд моїх рук виходили кривi, гачкуватi, розлiзлi, так що звичайно подобали на старий плiт, у якiм кожний кiл стримить у iнший бiк, а хворостини пiвперечнi стримлять самi по собi, не можучи здибатися з колами. Але що було робити:
викликав професор, треба йти. Я став коло таблицi i взяв у праву руку шмату, а в лiву крейду.
- 35! - крикнув професор i озирнувся на мене. - Ах ти, тумане, а ти як

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
20.03.2025|10:47
В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
20.03.2025|10:25
Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
20.03.2025|10:21
100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
20.03.2025|10:19
Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
20.03.2025|10:06
«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»
13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку


Партнери