Завантажити

страти, тим певнiшi зиски. Герман увесь вiддався тiй погонi за багатством;
Рифка тепер для нього стала п'ятим колесом у возi; вiн рiдко бував дома, а як коли й завернув, то уникав її чим далi, то бiльше. I недаремно. Рифка змiнилась за тi лiта дуже, i змiнилась не на користь собi, хоть, певно, без своєї вини. Можна сказати, що Германове багатство заїло її, пiдточило її моральну iстоту. Зроду сильна й здорова, вона потребувала руху, роботи, дiла, котрим би могла занятися. Доки жила в бiдностi, доти такого дiла їй не хибло. Вона служила у багатших жидiв, заробляла всiляко, щоб продержати себе i свою тiтку, єдину своячку, що їй осталась пiсля холери. Розумiється, що звичаєм убогих жидiв, вона не одержала нiякого, навiть звичайного хайдерського образования. Тяжке життя i праця, звичайно одностайна i механiчна, розвинули її силу, її тiло, але зовсiм не ткнули її думки. Вона виросла в круглiй невiдомостi i темнотi духовiй, не мала навiть тої природної спосiбностi та "розторiпностi", яку звичайно стрiчаємо у сiльських дiвчат. Тiльки то, що було безпосередньо коло неї, то могла вона поняти, тим могла занятися, - поза тим нiчо не розумiла. Такою взяв її Герман.
Любовi мiж ними не було. Правда, зразу молода, здорова природа обоїх притягала одно до другого, - нерозвитi чуття i думки наразi й не бажали нiчого бiльше, крiм простої тiлесної розкошi. Та й то цiлими днями вони звичайно не видалися, - тим приємнiшою була зате стрiча вечором, їм уродилась тодi донька, котра однако ж швидко пмерла, - здається, через неосторожнiсть самої матерi вночi. Тодi ще Гольдкремери вважалися за бiдних: Герман уганявся по цiлих днях по мiсту або по околишнiх селах, Рифка господарила дома, варила, прала, рубала дрова, шила i мила, - одним словом, жила робiтницею, так, як i досi. I се була ще найщасливiша пора її життя замужем. Перша дитина, також здорова i гарна дiвчинка, дуже її тiшила i також чимало причинювала їй роботи й заходiв. Чим бiльше Рифка робила та запопадала, тим ставала здоровiшою i веселiшою. Правда, вона сама не знала, що се iменно з працi, i частенько жалувалась перед чоловiком, що не має нiколи й хвилi вiддиху, що тратить здоров'я, повторюючи бiльше звичайнi бесiди других жiнок, анiж говорячи з власного переконання i з власної потреби.
Нещастя хотiло, щоб тi її бажання аж надто швидко сповнилися. Герман розбагатiв, закупив вигiдний i обширний дiм на Бориславськiм трактi, наняв прислугу, якої гребувала Рифка, - i їй зразу немов полегшало. Ходила по тих покоях, на котрi недавно ще несмiло поглядала з улицi, приглядалася образам, меблям, дзеркалам та обоям, порядкувала в кухнi, зазирала до спiжарнi, але швидко пiзнала, що все те її ходження i зазирання було непотрiбне. Герман сам видавав слугам усе по рахунку i за найменшу недокладнiсть грозив прогнанням зо служби, - тож при невеличкiм господарствi, яке у них велось, не було що боятись окрадування через слуги. Нанятий кухар розумiвся на варивi далеко лiпше, нiж сама панi, а її ради та розпорядки принимав з чемною насмiшкою. Переставляти меблi i перевiшувати образи їй швидко навкучилось, - i от тепер-то почалась нова, страшна доба її життя. Вона досi не знала, що таке нуда" - тепер нуда просякла її до костi. Вона то волочилася по широких покоях, мов заклята, то сидiла в кухнi, балакаючи з службою, то лежала цiлими годинами на софi, то виходила на вулицю i вертала швидко додому, не можучи найти собi нiякого заняття, нiякої роботи, нiчого, що би пiддержувало в якiм-небудь руху її нерви i мозок. Служба супроти неї була мовчазлива, знаючи її дразливiсть за леда яке слово. В чужих домах вона бувала рiдко, та й всюди обходились з нею дуже холодно. Впрочiм, всякi вiдвiдини були для неї мукою. Серед нових кружкiв людей, в котрi так напруго ввело її багатство мужа, вона чулась зовсiм чужою, не вмiла повернутися, не знала, що говорити, не розумiла анi їх комплiментiв, анi їдких притикiв а своїми грубими дотепами та простими замiтками будила тiльки смiх. Швидко вона похопилась, що вона справдi стається тiльки посмiвищем тих людей, i перестала зовсiм бувати в товариствах, перестала приймати у себе чужих людей, крiм кiлькох старших жiнок. Та й тi незадовго поображувались за її дразливiсть та наглi, непогамованi вибухи i перестали бувати. Рифка осталась сама, мучилась i билась, мов звiр лiсовий, запертий у клiтку, i нiяк не розумiла що се їй такого сталося, її нерозвита думка не могла анi дiйти до причини того стану, анi найти з нього вихiд, найти яку-небудь дiяльнiсть, яке-нвбудь заняття для своєї здорової, крепкої натури, що лишена без усякого дiла, без усякого живiшого iнтересу до життя, сама в собi з'їдалась i попелiла, вибухала хiба надмiрним, бевумним гнiвом за леда дрiбною причиною. В мiру того як Рифка вiдвикала вiд працi, праця ставалась їй чимраз ненависнiшою i тяжчою: вона не могла пересилувати себе, щоб прочитати аби одну книжку, хоть перед кiлькома лiтами тiтка навчила була її трохи читати. Нуда застелювала все перед її очима сiрою, непринадною опоною, i вона

читати