Електронна бібліотека/Проза
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
- Хто б міг подумати...Максим Кривцов
- Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
потятому бути, ніж полоненому, — сказав сердито князь, тоді недовірливо подивився нарочитому в вічі. — Так і рече: Гатило? Чи се ти вигадав?
Нарочитий зніяковів і визнав:
— Ніт, княже, рече “Богдан”. А се так усі на тебе речуть. Богдани, мов, многі, Гатило ж єдин.
Богдан усміхнувся, й нарочитий, посмілівши, додав:
— Не забули смо, як ти тому десять літ під своїм Києвим городом княжну нашу від погибелі порятував. Малий був єси, не відаєш.
Вишата й собі засміявся, князь же спокійно запитав:
— А де та ваша княжна тепер?
— Ясновида? Та де ж... У Родні. В Родні, — повторив він. Йому стало чи то шкода її, чи ніяково за своє недоречне запитання. Отже, в Родні. Нарочитець розвіяв усі його сумніви: — Не доля нашій княжні. Се вже вдруге. — Він мало не назвав імені того давно вже забутого Джурджа, та вчасно схаменувся. — Й не вдовиця, й не так щоб невіста... Вогняна ж князя... Тож Рогволод і рече: нехай тепер іде на ясичів Гатило... Богдан.
Сонце хилилося до заходу, й князь лишив нарочитого можа переночувати в своєму теремі. Той погодився, бо до Витичевого стольного городу їхати ж цілий день. Увечері Богдан сказав йому:
— Перекажи Великому князеві, що я не можу сповнити його волю. Скажеш, у... Гатила всього півсотні можів, сподужих носити меч. — Він подивився чоловікові під кущаті брови, бо той ховав очі додолу, й спитав: — Яке твоє ймено?
— Морятин, княже, Морята.
— Так і речи дідові моєму: п'ятдесят комонників. Ураці Морятин, забравши своїх отроків, які переночували в старого конюшого Вишати, поїхав, а наступного вечора був знову в Києвому городі. Здавався марним і хворим. Богдан поклав усе те на карб неблизької дороги, та Морятин скинув гаптовану гуню, задер полотняну сорочку й повернувся до нього спиною.
На спині хрест-навхрест червоніло кілька кривавих запечених посмуг.
— Видиш, княже, — похмуро сказав він. — Пожалій старця, коли між єси. — Й додав, уже натягаючи гуню: — Мовить, нехай бере свої п'ятдесят, я приточу.
Богдан спитав зовсім недоречне:
— Скільки маєш літ, Морятине? — Й подумав: “Якщо вдвічі більше, ніж мені, — посовіщуся, коли ж ні — то ні”.
Морятин відповів:
— Стільки, скільки твої можі комонні.
— П'ятдесят?
— А так.
Тепер він не знав, що сказати. Було шкода старого, та давня звичка загадувати уроки не дозволяла погоджуватись. Його розібрало зло на Рогволода. За що дід його ненавидить і хоче збутися?
Він спитав:
— Роговолодичі де зараз?
— А де! — відповів нарочитий між. — Єдин у Холмах, як і був, а сей тут, при вітцеві.
— Єутихій?
— Єутихій.
— Чого Рогволод не после його на ясів?
— Сього не відаю, княже.
— Страшиться?
— Не відаю.
— Береже для... столу?
Морятин зітхнув, але не відповів нічого. Тоді довгим поглядом утупився в Богдана й похмуро проказав:
— Уп'ять закоториться земля Руська...
— То ж пощо?
— Бо їдного тягне сюди, другого туди, й комождий князь дивиться не на Витичів, а геть.
Богдан силкувався зрозуміти, куди гне нарочитий між, тоді, здається, збагнув і промовив:
— Повідають, Велімир усі землі під собою мав. — І швидко зиркнув у вічі Морятанові, але очей таки не побачив за кошлатими брівми, — Пощо ти од мене ховаєшся, нарочитий може?
Нарочитець відповів:
— У Велімира був меч Юрів. . — Знаю. Ти його бачив єси?
— Без Юрового меча готів би з виї своєї не скинули. Всі князі й усі землі пішли за Велімиром тоді.
— Ти його бачив єси? — наполіг київський князь.
— Велімира-м бачив. Був єсмь отрочам, а бачив. Тринадесять літ мав єсмь тоді.
— Меч, питаю, меч Юрів бачив єси?
— Малий був єсмь тоді, княже, — вхиливсь од відповіді Морятин.
Князь охолов і по хвилині мовив уже таким голосом, який не терпів заперечень:
— Те й передаси Великому князеві: негоден, мов, Гатило на ясичів іти, бо у стольному городі ліпші за нього. Зумів єси?
Морята знав уже, що розмову закінчено й що сей молодик не призвичаївся ще ламати свого слова. Богдан же Гатило думав про інше. Великий князь тепер остаточно підніме забороло. В голові на мить майнула чи то думка, чи тільки тінь, що спина в сього літнього можа вже помережана попругами й помережиться ще дужче, та він потиснув у собі ті непотрібні жалощі. Коли кинуто виклик — сподівайся гостей, і нічого тут більше не вдієш.
Рано-вранці Морятин побрав дорогу на Витичів. Рушаючи, він торкнувся правицею споришу біля теремного ґанку, чим дуже здивував молодого київського князя. Більше того: Богданові навіть привиділось, що той схилився перед ним нижче, ніж то заведено. Князь теж оддав шану нарочитцеві й, коли той зі своїм почтом зник за ворітьми двірня, а далі й за вже розчиненою на день Полудневою брамою, — пішов оглядати свою твердь.
Самий вигляд її викликав у князеві зневажливу посмішку. Город був
Останні події
- 18.04.2024|16:40Автор дитячого фентезі «Кий і морозна орда» розповість про новий мультивсесвіт за мотивами української міфології
- 18.04.2024|15:19Сьогодні у Тернополі Юлія Чернінька презентує "Барні 613"
- 18.04.2024|15:15Відкрито передзамовлення на книгу Вікторії Амеліної «Свідчення»
- 16.04.2024|18:08Помер Дмитро Капранов
- 16.04.2024|18:05Електронні книжки: що і як читають українці?
- 14.04.2024|20:47«Видавництво Старого Лева» започатковує цикл подій про Схід та Південь України
- 10.04.2024|14:36Переклади книжок Асєєва та Жадана номінували на PEN America Translation Prize
- 08.04.2024|17:579 квітня у Івано-Франківську Юлія Чернінька презентує книгу "Барні 613"
- 08.04.2024|13:56Війна та нові співбесідники для України
- 08.04.2024|13:54Польською вийшов друком роман Олександра Клименка «Орфей і Соломія»