Завантажити

представився, він чогось усьо врєм’я по селу шастав, і про різних людей спрашивав, і заходив до чєловєка з таким странним іменем… да, Сафат… і до женщини однієї заходив, котра в сєкті якійсь тусується… ну і цим інтересувався, як його… Штиньком…
— Штинчуком
— ага… ну ти поняв…
…але вже як хто шукає собі ґудза, то таки найде, що шукав, ото кажут Беріїха, то най собі кажут, я не противлюси, на то й люди, аби говорили, але кілько я через то попацила, один Бог відає,
зоря тоді падала, знаєш, біла така, аж розпатлана, шукати кликала, чого – не казала; зимою, як осліплою, западалися дні в очерет,; її кличуть Параскою, вона читає Біблію, особливо про царя Ірода; вона любить збирати в себе сусідських дітей і, всівшись на призьбі, розказувати їм про життя, що тривало так давно, як лиш може тривати життя; бо жити завжди однаково терпко, але страшно щоразу по-іншому,
ні, образів не тримаю, бо то гріх, бо хіба хтось видів Бога так близько, аби міг його намалювати; малюють для заробітку, а якщо для душі – то малюють не Бога, а саму свою душу; то правда, є в душі людській Божий мазок, але на полотно він не ляже, бо там і присхне, а хіба то душа, що застигло; то як зірка паде, лише блик поза нею видко, а що би то було, якби цей блик на небі довічно лишався;
жиди теж образів не тримали; то я ще малою була, як дідо отак перед новим роком, коли вже сніг встоїться і роботи коло хати не дуже є, забере соняшники та й колопні на воза, та й їде до Мойшя в Місто олію бити, а мене з собов бере; і доки вони там у стодоли б’ють, мені Циля в хаті розказує, що будут, дитинко, такі чєси, що будут нас різати всіх до ?дного, а як нас повирізают, тогди за вас візьмуться; це все в книжці позаписувано, показує таку грубецьку, як Біблія, а може й ще більшу; тад?, кажу, вуйно Цилю, кому вас різати треба, якщо вся округа у вас олію б’є, де ж ми тогди олійню будем шукати;
тай що, як відтак прийшли маскалі, тай розбили тоту олійню, розграбували, а вже як німці прийшли, то й справдилося все, що Циля, царство їй небесне, казала; під Міськов горов усіх закопали, декого ще живими, що земля там тиждень, кажуть, рухалася, а здригається й дотепер; я тогди на городі поралася з Васютов Пошовановов, то дивимося, біжит від міста жидівка, молода така, файна, а біжит і голосит, всіх наших, каже, вбивати ведут, а я вирвалася, ловлять мене, людоньки, сховайте; у Пошована схрон був у Межидорогах, викопав ото був, коли по него совіти приходили до войска забрати, то Васюта її там і задикувала; потому трус був страшний, а не найшли; та що з того, коли та жидівочка через три дни пішла на Коломию своїх шукати, і кажуть, що в Заболотові її німець просто на дорозі застрілив, і тиждень тіло лежєло, ховати боронили; а совіти потому під Міськов горов, де той, прости Господи, цвинтарь був, будинок великий вибудували, то тим людєм, саракам, що в тому будинку кватирі дали, життя не було, щороку там вішєвси хтось; то вже тепер жиди з усего світа туди приїхают молитиси, і памнєтник зробили, але що з того, якщо життя таки на кістках;
хоча в цему світі все на кістках; а таки не знаю місця, де би хтось не лежєв; бо правду Циля казала, що після них і за нас узєлиси; бо всі ми під одним Богом ходимо, і про це в книжках понаписувано; та не в тих книжках, що вас ними по школах годуют, а в таких, що правда; в Біблії записано, що людина в Бога найбільша цінність, бо по Божому образу і подобію створена; то ми самі собі образи, а не то, що на стінах; то значить, якщо людину вбивают, то вбивают і трішечки Бога в ній,
так само й тоді збігали із гір гортанні сніги, небо вибілювало кожен закуток життя, перейнятий тихим туманом печалі; а вже коли вихлюпнулись на вулиці гайворони і ґеґали, як навіжені, було запізно когось визирати, але рятувати не пізно ніколи, навіть навпомацки; на Сопці ніхто нікого не ховав, тіла так і лежали, де кого застало, куди кого розкидало; ховав їх присохлий до душі сніг, у який вовки загрібали собі на потому рештки, котрі не встигли догризти; псам Господнім жодна кістка не зайва,
— а хоть хто-нібудь може того чєловєка знати?
— та хіба Беріїха, вона ті часи пережила, і пам’ятає їх добре, кожен день пам’ятає, бо…
— а як її звать по-настоящему, без етіх вот…?
— Параска, хоча це якраз не важливо
— а почему Бєріїха?
— чоловік її був такий… круглолиций, лисий і в окулярах
— …
— то вже потому було, коли кацапи тут на постій стали; у Швалюковій хаті енкаведисти засідали, у них заможна хата була, то їх у стайню спершу поселили, а потому в Сибір, це він уже в шістдесяті вернувся і на старому місці побудувався; а тоді тут войсько всю зиму стояло; після того, як на Сопці по своїх вдарили, затихло все, а далі штрафбат підвели і стояли в селі; то люди й завиділи портрет Берії на стіні, та й казали, ади як на Петра подібний, ну тай обізвали так Петра по вуличному, як водиться; він тоді у Межидорогах ховався
— з партизанами чи дезертир?
— та які тоді партизани! то ж на Волині, а в нас нічні вже потому толком зорганізувалися, коли фронт пройшов, а доти всі

читати