
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
і ворушила пальцями. Чумаченко кинувся розгрібати пісок, швидко, невпинно, по-собачому, заламуючи до крові нігті, але не відчуваючи болю. Рив, рив, думаючи лише про те, щоб швидко відрити. Ззаду його товкла піхотинська лопатка, але він забув про неї і рив руками, обкидав мокру спину піском, що тріщав на зубах, роз'їдав очі. Так він вирив трьох, але вони були мертві, і від них уже несло могильним холодом. Тоді йому здалося, що ці люди померли тому, що він помалу рив, і він пришвидшив роботу, розгортав пісок з таким осатанінням, що коли б можна, то жер би його, як найлютішого ворога. Так відрив ще двох. Але вони також були мертві. Він заскрипів зубами від люті на самого себе і раптом почув, як хтось стогне. Він кинувся на той стогін, який, йому здалося, чується ліворуч, але коли він туди побіг, то стогнало уже десь попереду. Чумаченко побіг далі і на схилі висоти, що виходила фронтом до передніх позицій німців, побачив засипану до пояса людину, що одгрібала себе руками. Нещасному, що так вигрібався, не вистачало повітря, і його голова хилилася набік. Чумаченко почав швидко відривати потерпілого і раптом в світлі ракети, що злетіла звідкілясь ізнизу, побачив вибалушені на нього очі і впізнав лейтенанта Дороша. Тоді Чумаченко схопив його попід руки і рвонув до себе. Лейтенант застогнав і ткнувся сержантові в груди головою із слабістю людини, що втрачає свідомість. Чумаченко звалив його на себе і поніс униз, у тому напрямку, де на нього чекав Чохов з бійцями. Від швидкої ходи випирало дух, піт заливав очі, в горлі щеміло. Але боєць сливе біг, якомога ширше розставляючи ноги, щоб не впасти, водночас відчуваючи, як німіє спина, пригинає до землі ноша.
Нарешті прибіг на умовлене місце, загукав:
— Чохов!Чохов!
Ніхто не відзивався.
Чумаченко побіг далі яром, закричав уголос:
— Братці, братці!..
Улоговина мовчала. Тоді він поклав лейтенанта на землю і довго сидів перед ним, обхопивши голову руками. Щось клекотіло в його грудях, давило горло і не могло прорватися назовні. Потім він зітхнув тяжко і шумно, як смертельно втомлена коняка, взяв лейтенанта одною рукою під коліна, другою за шию і вже хотів звалити собі на спину, як почув, що на руку йому хлюпнуло щось тепле і липуче. Він зрозумів, що то кров, і став шукати, куди поранений лейтенант. Він був поранений у ногу. Чумаченко багнетом розрізав халяву. В ніс ударив солодкуватий дух крові і солдатських онуч. Чумаченко порвав свою сорочку і, як умів, забинтував рану, стягуючи її міцніше, щоб затамувати кров.
Коли перев'язка була закінчена, він звалив лейтенанта на спину і поніс піщаною рівниною. І раптом почув шелест і, глянувши спідлоба, побачив своїх. Вони стояли купкою біля верб, і Чохов біг йому назустріч.
Чумаченко поклав Дороша на пісок і захитався, як тварина, яку вдарили обухом по потилиці. Два рази по його спині пройшли дрижаки, і два рази він хлипнув. Тоді зірвав із верби гіллячку, пожував, виплюнув:
— Я думав — покинули мене...
— Ти збився з дороги. Ми тебе шукаємо по всій улоговині.
Ракета із шипінням летіла в яр. На обличчях бійців миготіло зелене світло.
— Німці вже на висоті...
Вони взяли Дороша, звалили Чугаєві на спину і пішли в ніч.
Швидко наближався літній світанок. Над болотами курився туман. Із туману чулося гавкання собак і крик півнів. Бійці ішли мовчки. Зелена багва виги налася під ногами, як спина хижого звіра, з-під неї чавкотіла іржава вода, а з купин злітали бекаси. Од-вого разу з шумом знялася чапля, дзьоб, як штик. Вона кружляла над бійцями, здивовано щулячи намистинки очей.
Бійці добралися до острова, порослого вільшаником, і поклали Дороша на плащ-палатку. Він вийняв пістолет і наставив на них:
— Не підходь!
Він нікого не пізнавав. Зате бійці пізнали його. Чугай. і Охрім стояли над ним, поскидавши пілотки, як над мертвим.
— Товаришу Дорош! Гляньте на нас, ми ж з одного.села. З Троянівки.
Дорош вибалушив очі, закрутив головою:
— Де мої бійці? Чому мовчить висота? Чохов ліг на траву; не відповідаючи, Чумаченко розвішував на пеньку онучі.
— Вони в нас до війни в колгоспі парторгом робили, — вітійствував Охрім. Частуючи Погасяна недопалком, розповідав: — Боже, що за людинаї Микито, чого ж ти мовчиш? — скіпався він до понурого Чугая. — Розкажи їм, що за людина Дорош? Ми з ним і в фінську воювали, в нас- і награди однакові. В нього орден, а в мене іменний годинник. Боже мій, де прийшлося зустрітися! Чого ж ти мовчиш, Микито?
— Мы свой командир лучше знаєм, — огризнувся Погасян. — Ты слов не давай, дело давай. Пакет давай, перевязку давай.
Перев'язку зробили акуратно, промивши рану озерною водою. Кістка ціла, уламок тільки м'ясо розпоров. Охрім приклав якогось зілля, запевнивши, що «кров глушить і м'ясо затяга». Чугай відкликав Охріма, дав нюхнути зашерхлий кулачище:
— Якщо від твого зілля зараження піде, я тебе в болото навіки заплішу.
Аж розгнівався Охрім Горобець, аж ластовиння проступило на безвусому обличчі. В
Останні події
- 30.05.2025|18:48«Літературний Чернігів» на перехресті часу
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року