
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
обтягали його товсті старечі литки, і, витираючи коротку спітнілу шию, розмовляв з кимось по телефону:
— Тобі самому видніше. Да... Ріж кабанів, курей, усе, що маєш, а бійців нагодуй і на дорогу забезпеч. Да... Не качай гарячки. Що там у хуторі? Ти що, бабів чи мене слухаєш?.. Ну, отож. Давай без зайвих розмов... — Побачивши Оксена, кивнув головою і продовжував далі: — Хто вам сказав, товаришу Дрюк? — він посміхнувся, дивлячись на Оксена. Та усмішка відразу ж передалася Оксенові,, і він теж посміхнувся, ворухнув нижньою трохи випнутою вперед губою. — То, може, ти не віриш, що я з тобою по телефону говорю? Віриш? Ну, гаразд, сказав — подзвоню, значить, сиди і чекай жданого — і без паніки. А то щось дуже рано полохатися став.
Корнієнко повісив трубку, зробив олівцем якісь помітки на паперах, що лежали перед ним, і в його руках не було жодної хапливості, все він робив так, ніби готувався до чергової наради або до зборів активу району; але коли він, за старою звичкою, яку знали всі комуністи району, потер м'якими долонями сиві скроні, Оксен відчув, що старий занепокоєний, бо так він робив тільки тоді, коли щось дуже допікало або не клеїлося по роботі.
— Ну, як там у тебе? Молотьба іде?
— Молотимо...
— А в нас у районі... — Старий закректав, вийняв якісь папки з шухляди і гукнув у суміжну кімнату: — Товаришко Біла, на хвилину.
Увійшла жінка років тридцяти, забрала папки,, вийшла геть.
— А в нашому містечку бачив скільки війська? Га? Ну, а село що говорить? Як настрій? «Ох і хитрий, усе знає, а випитує».
— Люди кажуть, що сюди німець не дійде. На Дніпрі його затримають.
— Затримають? — Корнієнко уважно глянув на Оксена. — Ну, а ти як дуїдаєш?
— Мені хочеться вірити, — Оксен глянув у очі Корнієнка і почервонів, — але тут щось, — він показав собі на груди, — отут неспокійно...
Корнієнко всією вагою свого погляду навалився на Оксена.
— Правду говори, що думаєш?
— Я вже сказав.
Корнієнко відвернувся до вікна — по-старечому дрябла спина його здригнулася:
— Німці вже перейшли Дніпро. В Оксена виступив холодний піт.
— Їдь зараз у село і все, що можеш, евакуюй. Хліб... — Тут Корнієнко подумав. — Хліб роздай колгоспникам — останній спали. Сім'ї командирів у тебе е? Евакуйовані раніше? Немає:? Добре. Тоді сільський актив. Виділи для них підводи, і нехай їдуть. І ти поїдеш із людьми, а тоді повернешся назад...
— Як? — схопився Оксен.
— У тилу нам свої люди також потрібні. Ну, це вже тут діло не моє. Підійдеш до товариша Стукача — він тобі все розкаже. А пре те, що я тобі говорив, — нікому ні звуку. Паче всього, щоб жінка не знала. А це тобі подарунок.
Корнієнко вийняв із шухляди стола новенький пістолет і чотири обойми. Оксен поклав усе майно до кишені, штани відразу потягло вниз.
— Не так зробив, — засміявся секретар. — Брязкоту буде багато. Пістолет поклади в бокову кишеню, а обойми порозсовуй по інших. Незвично? Нічого, звикнеш. Ну... бувай здоровий, щасливо тобі залишатися. Бережись і даром голови не підставляй. Ну, чого став? Іди.
І як тільки Оксен вийшов із кабінету, мішкуваті щоки старого затремтіли, і він кілька разів стис долонями скроні, щоб заспокоїтися.
Коли Оксен нпйшов на вулицю, бійців уже не було. На тому місці, де вони робили перепочинок, валялися папірці, недопалки, банки від консервів. Оксенові не гаялося їхати в Троянівку. Він сів у скверику навпроти райкому і довго дивився на скромний сірий будиночок. Пригадувалося, як багато років тому він, демобілізований кіннотник, в довгій шинелі будьоннівця та при шпорах, вперше зайшов сюди. Секретарював тоді безрукий моряк, веселий, безстрашний чоловік. Забачивши Оксена, вигукнув:
— Наша ескадра поповнюється. Ура!
І довго розпитував про туркменські степи, басмачів, тужив за морем і, як найдорогоціннішу реліквію, показував стрічки з безкозирки, на якій золотом було витиснуто: «Звонкий». Які люди! Які тільки дорогі люди проходили цими східцями! Звідціля пішов моряк у село і відстрілювався від банди до останнього набою. Йому вирізали ножами на мертвих грудях якір і так його поховали отут, у сквері. Он де його могила — кам'яний обеліск, а вгорі зоря.
З цього будиночка ревкомівці стріляли по махновцях, а потім билися в степу до останньої шаблі, їм теж поставлено пам'ятник під лісом, на старій козацькій могилі...
Тут кувалася і його, Оксенова, пролетарська совість. Тут, у цьому будиночку. Стільки разів приїжджав він сюди на наради, на партійні збори, стільки вислухав добрих слів, стільки разів «пробирали» його в своєму кабінеті Корніенко і брати-комуністи, і йому тяжко і гірко було від їх слів, але він знав, що все те сказано на добро.
«Ось як буває, —думав Оксен, сидячи на лавочці. — Жили тут найчесніші серцем, сперечалися, сварилися, дружили, будували, а тепер все кидай і йди...»
Жаль стусонув Оксена в душу, від похнюпився, але не поник головою. Вітер заносив його кіптявою, то знову відслоняв землі та людям, а він 'усе сидів і
Останні події
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму