
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
сидів бо в нього тепер мінялася душа... Літній чоловік і дві молоді дівчини вигнали із провулка череду корів. В одної з корів набрякло вим'я і вилюжило по дорозі молоком. Телятка хиталися на тоненьких ніжках. Одне зайшло до скверу і зупинилося перед Оксеном, ніби питаючи: «Куди нас гонять?» Оксен простяг руку, воно обнюхало і лизнуло. Оксен вийняв шматок хліба, що залишився від сніданку. Теля довірливо потягнулося мордочкою. З'ївши, знову наставило очі.
— Більше нема, — сказав Оксен. Захекавшись, у скверик вбігла дівчина з хворостиною.
— Ану, тпруч, капосне. Мабуть, їсти просило? — посміхнулася вона до Оксена. — Таке балуване, що лихо.
— Звідки гоните?
— З Черкащини. Женемо, женемо, та не знаємо, де край. Думали, за Дніпром, а він й сюди прорвався. -Ну, ходімо вже, — і потягла телятко за нашийник. «Тварині і тій не хочеться покидати рідні краї».
— Що ти тут робиш? — проговорив хтось ззаду. Оксен обернувся. Перед ним стояли Гнат і Кузьма. В Гната на поясі добавилася ще одна бомба, а в Кузьми добрий, зовсім новий хомут. Від нього так і несло солідолом.
— Був оце в райвиконкомі — вакуація. Як ти думаєш, кого в першу чергу відправляти: людей чи іму-щество?
— І те, і друге. Де подів Кузя?
— Віддав властям. Хай розбираються.
— Даремно.
— А ти звідки знаєш, даремно чи ні? — аж підплигнув Гнат. — Війна — це тобі не в квача грати. Сьогодні він про Радянську владу брехні розпускає, а завтра на активістів покаже, щоб їх на вішалку потягли. І ти тут не висиджуйся на сонечку, а поїхали додому вакуацію робити.
Оксен мовчки сів на лінійку, засміявся:
— Тебе, Гнат, постав на перехресті, — німці нізащо не підійдуть.
— А ти не скалься. Ось як нажмуть на хвоста — і ти попросиш оту качалку, що свинцем хлипа.
— Давайте швидше поганяти, а то в райсоюзі роздумають та ще хомут відберуть, — бідкався Кузьма.
II
Командири зупиняли по дорогах бійців, що відбилися від своїх частин, і завертали в окопи, вириті на дніпровських схилах.
Сім днів витримував атаки підрозділ Дороша, і нарешті залягла тиша. Дорош посилав зв'язківців до сусідніх підрозділів, але зв'язківці не поверталися назад. Тоді він вирішив послати сержанта Чохова на лівий край, де, як було чути по стрілянині, хтось відгризався. Дорош наказав зібрати всіх людей, що відбиваються на лівому краї, наявну зброю і привезти до нього з тим, щоб тримати під постійним обстрілом переправу німців. Дорош провів Чохова до шелюгів.
— Щоб на світанку був тут.
З Чоховим ішли Чумачснко і Огоньков.
— Дивіться, хлопці, на вас уся надія.
Бійці по черзі потиснули Дорошеві руки і зникли в темряві. Ішли довго. Було так темно, що бійці губили один одного, хоч крокували поруч. Мрячив дощ. Із-за горбів злітали ракети, але ні Чумаченко, ні Чо-хов не знали, чиї вони — ворожі чи наші: за дощем трудно було вгадати, на якій відстані вони падають. Десь дудонів кулемет, стріляли міномети.- Вибухи спалахували по горбу, в тому напрямку, куди йшли бійці.
— Дуже праворуч узяли, — зупинився, роззираючись у темряві, Чохов. З його плащ-палатки стікала вода. Чумаченко подивився на компас.
— Нічого. Ще трохи пройдемо — і подеремся на горб. — Він прислухався. — Чий кулемет б'є? Чохов витяг шию, затаїв подих.
— «Максим», короткими чергами.
І знову, згинаючись у три погибелі, вони побрели далі, а через годину вже дерлися на горб. Дощ перестав. Хмари розійшлися.
Враз Чохов, який ішов попереду, зупинився і став на коліна.
— Ідіть сюди, хлопці, — тихо покликав він. — Гляньте.
На піску лежало два трупи. Один горілиць, розкинувши ножицями ноги, другий на животі, зарившись лицем у пісок. Боєць лежав босий, тримаючи в руці порожнє відро; на шиї, зв'язані між собою шнурками, висіли черевики. Поза бійця говорила про те, що він був забитий якраз в той момент, коли із , всієї сили дерся на горб. Бійці мовчки постояли над трупами і рушили далі. Вони знову уздріли поперед себе якийсь предмет дивної форми і коли підійшли ближче, то побачили розбиту гармату, що лежала колесами вгору, а жерлом униз.
— Стій! Пароль! — крикнули на них із-за гармати.
Бійці зупинилися, промацуючи очима пітьму, але нікого не побачили.
— Хто такі? — знову запитали із темряви, і почулося клацання затвора.
— Ми із Н-ського полку.
— Пароль?
— Який в чорта пароль? Веди нас до командира. Темрява затихла.
— Коли пароля не знаєш, — лягай на землю і не ворушись.
— До командира веди, бо так гранатою і торохну, — пообіцяв Чумаченко.
У відповідь гримнув постріл, куля цвіркнула десь вище голови Чумаченка. Він упав, голосно лайнувшись. Через хвилину з того місця, звідки стріляли, обізвався насторожений бас:
— Підходь ближче. Роздивимося, хто такі. Бійці підійшли. В окопчику, по шию в землі, стояло троє людей: двоє з гвинтівками, третій — з кулеметом.
— Хто тут командир? — сердито запитав Чохов.
— Я, — відповів широкоплечий велетень у розхристаній шинелі.
— Хто вам
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року