Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

сказати хочу, — зашепотів Джмелик. — Мені б у тебе перебути кілька днів. Колись я тебе з виру витяг, тепер ти мене витягай.
Він засміявся лукавим, приглушеним смішком, і смішок цей не сподобався Тимкові.
— Утік?
— Розбомбило нас по дорозі. Ну, ми — хто куди. Який же дурень добровільно піде з міліцією христосатися? Власті хоч і пронюхають про мене, але в тебе шукати не стануть...
— Тебе хтось бачив у селі? •
— Тільки мати. Це ж вона мені й сказала, що ти тепер на жонатому положенні в Параски Драчихи квартирантом живеш...
«Що ж. Хай перебуде кілька днів. Він мене від смерті врятував, то не можу я його з двору вигнати. Та ще невідомо, винен він чи ні? Може, й справді даремно хлопця тягають?» — роздумував Тимко, ведучи Джмелика в хлівець.
— Постій тут. Я піду щось жінці збрешу, щоб вона спокійно заснула.
Тимко зайшов у хату. Орися схопилася з постелі, спитала тривожним голосом:
. — Хто там такий?
— Марко прийшов...
Тимко намацав на лаві кисет.
— Хіба йому дня мало, що він ще й уночі преться?
— Ладно. Спи. Я скоро прийду.
Тимко закрив за собою сінешні двері, став, прислухаючись, чи не крадеться за ним Орися. «Краще від бабських очей подалі. Надійніше». Ще трохи постоявши посеред двору, пішов до хлівця.
— Давай зробимо тобі закапелок, — зашепотів він до Джмелика, вилазячи на прикладок сіна.
Джмелик засунув руки в пахуче сіно, сказав замріяно і схвильовано:
— Приташанське. По запаху чую.
— Для корови готував, а тепер, бачиш, для чого пригодилося.
За кілька хвилин сховище було готовим.
— За харчі не турбуйся. У мене поки що своїх вистачить, — заявив Джмелик, показуючи торбу, що біліла в руках. — А от щодо курива — погано.
Тимко висипав йому в долоню весь тютюн із кисета.
— Гляди тільки, пожару не нароби.
— Не бійся. Першим ділом я одісплюся. На перекур вилазитиму тільки вночі. Дивися ж, Тимку, я в твоїх руках.
— Залізай і спи спокійно. Не бійся нічого.
— Дякую на слові.
Джмелик заліз у пахучу яму, Тимко накрив його сіном, ще навіть і потоптався злегенька.
— Ну, як там?
— Добре, — глухо, як з погреба, відізвався Джмелик.
Тимко зліз з прикладка, при місячному світлі позгрібав обсунуте ногами сіно, кинув його нагору, обережно закрив за собою скрипучі двері. Від Ташані війнуло холодним духом конопель і нагрітої за день води. Він довго дивився на левади, залиті місячним сяйвом і обставлені копицями сіна, які, здавалося, несла на собі місячна повінь. Чумацький Шлях на небі був схожий на росистий слід на землі. Великий Віз уткнувся дишлом у Беєву гору. «Скоро світанок», — подумав Тимко і, відкривши сінешні вдері, прокрався до хати. Орися спала, розметавшись від спекоти, зібгане рядно лежало під ногами, в розхристаному вирізі сорочки смугліла шия, цілилися крізь сорочку соски... Тимко потихеньку ліг біля неї і довго дивився на її спокійне, щасливе у сні, гарненьке личко. Від її волосся пахло засушеною луговою ромашкою, від тіла — лісовою березою. Він взяв її за голову і притулив собі до щоки. Орися спросоння зацмокала губами, як дитина, що шукає соски, і за звичкою пхнула йому голову під пахву.
На другий день уранці Тимко клепав косу, збираючись на жнива. Орися пішла в хлівець доїти корову. Прибігла звідти, заляпана молоком, з пустою дійницею:
— У нас хтось у хліві є. Німецький парашутист. Треба збігати і заявити в сільраду.
— Вигадала чортзна-що з переляку...
— Не вигадала. Я чула, як він хропе. Тимко зрозумів, що приховувати тепер нічого, сказав, одвівши очі:
— Северин Джмелик у нас ховається. З-під конвою втік.
Орися широко розкрила очі, обтерла фартушком дійницю, поставила її на призьбу.
— Без тижня день живемо, а він уже із бродячим каторжанином зв'язався. Нічого собі...
— А ти мовчи. Не твоє діло.
— А як тебе разом із ним під кінськими мордами в тюрму поженуть, то як мені на таке дивитися? Хай би воно сказилося таке життя!
Це була їхня перша серйозна сутичка. До вечора вони не розмовляли між собою, хоч і бачилися в польовому таборі під час обідньої перерви. Троянівський учитель читав женцям газети, бесідував, розповідаючи, як німці висаджують парашутистів до нас у тил і що треба виявляти їх і боротися з ними, що навіть між нашими людьми можуть бути такі, що ждуть фашистів, їх треба виявляти і сповіщать про них владі. «Насуваються грізні дні. Ми повинні бути пильними і рішучими. Хай не заховається від нашого ока ні явний, ні притаєний ворог».
Орися сиділа, як на голках, а ввечері рішуче поставила перед Тимком вимогу, щоб він спровадив із двору свого дружка, інакше вона сама його витурить. Тимко довго відпирався, але потім побачив, що нічого не вдієш, і пішов у хлівець до Джмелика.
— От що, Северин... Пересидів ти в мене два дні — мандруй далі.
— Дізнався хтось? — тривожно спитав Джмелик.
— Орися. Хропів ти вві сні, а вона якраз прийшла корову доїти. За себе-то я ручаюся, а їй рота долонею не затулиш. Так

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери