
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
сказати хочу, — зашепотів Джмелик. — Мені б у тебе перебути кілька днів. Колись я тебе з виру витяг, тепер ти мене витягай.
Він засміявся лукавим, приглушеним смішком, і смішок цей не сподобався Тимкові.
— Утік?
— Розбомбило нас по дорозі. Ну, ми — хто куди. Який же дурень добровільно піде з міліцією христосатися? Власті хоч і пронюхають про мене, але в тебе шукати не стануть...
— Тебе хтось бачив у селі? •
— Тільки мати. Це ж вона мені й сказала, що ти тепер на жонатому положенні в Параски Драчихи квартирантом живеш...
«Що ж. Хай перебуде кілька днів. Він мене від смерті врятував, то не можу я його з двору вигнати. Та ще невідомо, винен він чи ні? Може, й справді даремно хлопця тягають?» — роздумував Тимко, ведучи Джмелика в хлівець.
— Постій тут. Я піду щось жінці збрешу, щоб вона спокійно заснула.
Тимко зайшов у хату. Орися схопилася з постелі, спитала тривожним голосом:
. — Хто там такий?
— Марко прийшов...
Тимко намацав на лаві кисет.
— Хіба йому дня мало, що він ще й уночі преться?
— Ладно. Спи. Я скоро прийду.
Тимко закрив за собою сінешні двері, став, прислухаючись, чи не крадеться за ним Орися. «Краще від бабських очей подалі. Надійніше». Ще трохи постоявши посеред двору, пішов до хлівця.
— Давай зробимо тобі закапелок, — зашепотів він до Джмелика, вилазячи на прикладок сіна.
Джмелик засунув руки в пахуче сіно, сказав замріяно і схвильовано:
— Приташанське. По запаху чую.
— Для корови готував, а тепер, бачиш, для чого пригодилося.
За кілька хвилин сховище було готовим.
— За харчі не турбуйся. У мене поки що своїх вистачить, — заявив Джмелик, показуючи торбу, що біліла в руках. — А от щодо курива — погано.
Тимко висипав йому в долоню весь тютюн із кисета.
— Гляди тільки, пожару не нароби.
— Не бійся. Першим ділом я одісплюся. На перекур вилазитиму тільки вночі. Дивися ж, Тимку, я в твоїх руках.
— Залізай і спи спокійно. Не бійся нічого.
— Дякую на слові.
Джмелик заліз у пахучу яму, Тимко накрив його сіном, ще навіть і потоптався злегенька.
— Ну, як там?
— Добре, — глухо, як з погреба, відізвався Джмелик.
Тимко зліз з прикладка, при місячному світлі позгрібав обсунуте ногами сіно, кинув його нагору, обережно закрив за собою скрипучі двері. Від Ташані війнуло холодним духом конопель і нагрітої за день води. Він довго дивився на левади, залиті місячним сяйвом і обставлені копицями сіна, які, здавалося, несла на собі місячна повінь. Чумацький Шлях на небі був схожий на росистий слід на землі. Великий Віз уткнувся дишлом у Беєву гору. «Скоро світанок», — подумав Тимко і, відкривши сінешні вдері, прокрався до хати. Орися спала, розметавшись від спекоти, зібгане рядно лежало під ногами, в розхристаному вирізі сорочки смугліла шия, цілилися крізь сорочку соски... Тимко потихеньку ліг біля неї і довго дивився на її спокійне, щасливе у сні, гарненьке личко. Від її волосся пахло засушеною луговою ромашкою, від тіла — лісовою березою. Він взяв її за голову і притулив собі до щоки. Орися спросоння зацмокала губами, як дитина, що шукає соски, і за звичкою пхнула йому голову під пахву.
На другий день уранці Тимко клепав косу, збираючись на жнива. Орися пішла в хлівець доїти корову. Прибігла звідти, заляпана молоком, з пустою дійницею:
— У нас хтось у хліві є. Німецький парашутист. Треба збігати і заявити в сільраду.
— Вигадала чортзна-що з переляку...
— Не вигадала. Я чула, як він хропе. Тимко зрозумів, що приховувати тепер нічого, сказав, одвівши очі:
— Северин Джмелик у нас ховається. З-під конвою втік.
Орися широко розкрила очі, обтерла фартушком дійницю, поставила її на призьбу.
— Без тижня день живемо, а він уже із бродячим каторжанином зв'язався. Нічого собі...
— А ти мовчи. Не твоє діло.
— А як тебе разом із ним під кінськими мордами в тюрму поженуть, то як мені на таке дивитися? Хай би воно сказилося таке життя!
Це була їхня перша серйозна сутичка. До вечора вони не розмовляли між собою, хоч і бачилися в польовому таборі під час обідньої перерви. Троянівський учитель читав женцям газети, бесідував, розповідаючи, як німці висаджують парашутистів до нас у тил і що треба виявляти їх і боротися з ними, що навіть між нашими людьми можуть бути такі, що ждуть фашистів, їх треба виявляти і сповіщать про них владі. «Насуваються грізні дні. Ми повинні бути пильними і рішучими. Хай не заховається від нашого ока ні явний, ні притаєний ворог».
Орися сиділа, як на голках, а ввечері рішуче поставила перед Тимком вимогу, щоб він спровадив із двору свого дружка, інакше вона сама його витурить. Тимко довго відпирався, але потім побачив, що нічого не вдієш, і пішов у хлівець до Джмелика.
— От що, Северин... Пересидів ти в мене два дні — мандруй далі.
— Дізнався хтось? — тривожно спитав Джмелик.
— Орися. Хропів ти вві сні, а вона якраз прийшла корову доїти. За себе-то я ручаюся, а їй рота долонею не затулиш. Так
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року