Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

дорогою, а раз, зустрівшись з ним, на запитання, як вона живе з молодим чоловіком, сказала навмисне грубо і голосно, щоб міг чути Тимко:
— Сядь вечором в кропиві під нашим тином та й послухаєш!
Тимко тоді всміхнувся на її слова і, видимо, був задоволений відповіддю.
Може, й налагодилося б життя молодого подружжя, може б, і любилися вони та кохалися, як голубів пара, та війна спекла їм серця, як чорною блискавкою, і почорніли вони за один день, обвуглились у невимовній людській скорботі.
Молода, весела, співуча Орися за ці кілька днів зробилася мовчазною, похмурою і нещасною, у всіх її рухах появилося щось черниче. Коли вона запиналася білою хусткою, то лице її видовжувалось, сині тіні під очима густішали, сухі очі блищали, а пухкі, пожадливі, соковиті губи морщилися в старечій скорботі. Тимко ще більше почорнів, дивився на всіх спідлоба, часто курив і цілими вечорами мовчки просиджував під хатою. Іноді до нього прямо після роботи чи то з косою, чи то з граблями забігав Марко.
— Мені смерті не страшно, — гомонів він, скручуючи й собі цигарку. — Руку, ногу відіб'є — кат його бери. А от як голову знесе — вважай, каліка на все життя. Хто ж тоді за такого заміж вийде?
Його жарти нікого не смішили, і Орися, слухаючи їх, з гіркотою в голосі говорила:
— Тобі добре. Ти — один. Знявся та й пішов, а он Тимкові...
— А що Тимкові? — дивувався Марко. — За тобою жаліти, чи що? Та він не встигне ще за село вийти, як ти собі бронірованого підшукаєш. Вам же, бабам, що? Аби штани.
— Щоб тобі язик відсохі Зовсім з глузду з'їхав, — лаялася Орися.
— Іди вже отам спати... — проганяв її Тимко.
— А ти?
— Я ще трохи з Марком погомоню.
— Недовго ж.
Не встигали товариші сказати й по одному слову, як вона знову вискакувала в одній сорочці, прямо з постелі, розпиналася в дверях з розпущеними косами, як ташанська русалка.
— Іди вже, — майже крізь сльози говорила вона. — Чуєш, десь літаки гудуть?
— Ну й хай гудуть, а ти спи.
— Страшно одній.
— Ач, яка нетерпляча, — вичитував Марко. — Хоч би мене посоромилася. Так «теличкою» і прибігла. Чи так закортіло?
— От сам оженишся, тоді й побачиш...
— Еге, на сирій землі. Як у тій пісні співається, що «взяв собі паняночку — в чистім полі земляночку», — приказував Марко на прощання і поволі виходив собі із їхнього двору.
Тимко та Орися вкладалися спати, часто навіть не вечеряючи.
В хаті була спекота, і вони спали в сінях на долівці, встеленій луговою травою і полином (щоб не кусалися блохи). Коли Тимко лягав біля притихлої Орисі, вона зараз же пригорталася до нього всім гарячим тілом, вмощувала свою голову в нього під рукою, розстилаючи по подушках м'які хвилі розпущених кіс. В такі хвилини рона мовчала, але він відчував, що в її грудях стогне щось, часто перевертається і от-от виб'є — з горла гарячу грудку. Часто він чув на своїх грудях і руках опіки від її мовчазних сліз, і вони розходилися йому по душі гарячим щемом. Орися пожадливо, як на святу ікону, дивилася на невиразний у темряві красивий профіль Тимка, нишком схлипувала:
— Тимоньку, милий... Як же я буду жити без тебе!
— А що сльозами допоможеш? Тепер он яке в світі закрутилося...
— Як ж-жи-ить? — билася вона головою об Тимкові груди, кусаючи губи.
— Як люди житимуть, так і ти...
— Добре тобі говорити... Ти знявся та й пішов, а я одна в чужій хаті...
— Мені там теж не мед питиметься... Може, й голова влетить к чорту...
— Не дай божеі Що ти говориш? — жахалася Орися, пригортаючи до себе його кучмату голову та покриваючи її поцілунками.
І було в тих поцілунках стільки жіночої скорботи, стільки німого крику, що Тимкові робилося не по собі, він шукав кисет і виходив надвір курити.
В одну з таких ночей Тимко та Орися спали не в сінях, як звичайно, а в хаті. Віконниці були відкриті, і місячне сяйво вигравало на білім рядні. В хаті пахло засохлими васильками і гіркуватим душком полину; під піччю сюрчав цвіркун, за хатою стигла червнева тиша, і нічого не тривожило її, хіба далекий, ледве вловимий гул літаків, що тяжко погуркували в піднебессі. Враз у шибку щось тихо зашкрябало, і чиясь тінь заступила вікно. Тимко встав, плутаючись ногами у зів'ялій траві, якою було заслано хату, пішов відкривати.
— Не відкривай, Тимку. Мало які тепер люди бродять ночами, — зашепотіла йому вслід Орися, наполохано прислухаючись до того, що коїться надворі. Тимко зашелестів ногами в сінях, взявся за засув:
— Хто там?
— Свої. Відкривай, — почувся знадвору чийсь тихий, проте знайомий голос.
Тимко сміливо відкрив двері. У місячнім сяйві кроків за два від порога стояв якийсь чоловік.
— Пізнаєш? — запитав він, як тільки Тимко відкрив двері. Тимко, приглядаючись, ступив до незнайомого.
— Джмелик?! Звідки ти?
— Закрий двері, щоб домашні не чули. Тил. ко прихилив двері. Джмелик взяв його за руку, повів за хату, в тінь. Стали під берестом у високому бур'янищі.
— Два слова тобі

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери