Завантажити

одбулися за-шлюбини Теодора й Віоланти, на честь сієї події влаштовано великий бенкет на превелику втіху всім городянам. Молода заспокоїлась по перебутих тривогах і, годуючи свого синка, невдовзі ще кращою стала, ніж раніше була. Коли Фіней повернувся з Рима, вона вже була цілком здорова і вшанувала його, як вітця; старий був задоволений такою красунею невісткою і, справивши небувало розкішне весілля, прийняв її шанобливо, мов рідну дочку свою. Через кілька днів він сів на галеру з сином своїм, невісткою і малим унучком та й поплив до Лаясси, де наші коханці жили в спокою й достатку до кінця днів своїх.


ОПОВІДКА ВОСЬМА
Настаджо дельї Онесті закохується в дівчину з роду
Траверсарі і тратить на неї все своє добро, не добившись
взаємності; на прохання своїх родичів він виїздить до К'яссі,
де бачить лицаря, що переслідує дівчину, вбиває її і оддає на
поталу псам; він запрошує родичів і свою кохану на обід;
вона, побачивши муки тієї дівчини, боїться такої ж долі для
себе й виходить заміж за Настаджа
Як замовкла Лауретта, заговорила по королевиному загаду Філомена: [332]
- Милії мої подруги! Як за милосердіє і жалісливість усяке нас похваляє, так само за жорстокість та нечутливість правосуддя небесне суворою карою нас непохибно карає. Щоб сю істину вам довести і вас заразом од тої вади застерегти, розкажу я вам одну зворушливу і водночас цікаву історію.
У Равенні, найдавнішому городі Романії, жило колись багато іменитих і знаменитих людей, і серед них один молодий шляхтич на ймення Настаджо дельї Онесті, що по отцеві й дядькові своєму незліченне успадкував багатство. Як то часто буває з юнаками, будучи безженним, Настаджо закохався в доньку мессера Паола Траверсарі, панянку ще значнішого, ніж сам він, роду, сподіваючись добитись її любові подвигами своїми, та хоч були ті подвиги кругом славні і хвальні, вони йому нітрохи не допомагали, а радше шкодили - такою жорстокою, суворою й неприступною чинилась перед ним кохана дівчина: чи то красою своєю так пишалася, чи родом високим гордилася, що не то самим юнаком, а і всім, що йому подобалось, вочевидьки гребувала.
З того її гордування так тяжко мучився Настаджо, що не раз із туги великої руки на себе накласти поривався; часом намагався схаменутися й забути жорстоку або так її зненавидіти, як вона його, та шкода було тих замірів і заходів - що менше лишалося надії, то дужче розпалялася любов. Коли юнак шалів отак із кохання, заради нього добром своїм без ліку розкидаючись, деякі друзі його й родичі, побоюючись, щоб не було од того його здоров'ю ущербку, а його багатству упадку, почали вмовляти його, щоб він виїхав кудись із Ра-венни й пожив який час деінде; тоді, мовляв, і од пристрасті своєї вилікується, і од руїни вбережеться.
Настаджо не раз висміював ті їхні поради, але вони його так просили, так благали, що годі було одмовлятися, і він сказав, що поїде; після великих приготувань, так ніби він збирався мандрувати до Франції, Іспанії чи ще якої далекої країни, юнак сів на коня і виїхав у супроводі свого товариства з Равенни. Ставши на попас біля містечка К'яссі, зо три милі за Равенною, він розіп'яв там намети і одпустив до міста супровідників своїх, сказавши, що він зостається тут. На новому місці жив він так само пишно та розкішно, як і в Равенні, і часто кликав до себе знайомих на обід чи на вечерю.
Якось на самому припочатку місяця мая, як надворі стояла гарна година, згадалась йому знов та жорстока мила; наказавши челяді своїй лишити його на самоті, щоб досхочу про неї намріятися, пішов він навмання, куди ноги понесуть, та й забрів знічев'я до соснового бору. Були вже пізні [333] обіди, Настаджо заглибився в гущавінь уже, може, на півмилі, та ні разу не згадав ні про їжу, ні про що на світі; раптом почувся йому звідкілясь зойк і плач жіночий. Аж тут прокинувшись од свого мріяння, юнак підвів голову і здивувався, побачивши, що опинився в лісі. Коли дивиться - із-за тернових кущів, що густо росли по соснині, вибігає гарна-пре-гарна дівчина, гола-голісінька, волосся на голові розкудлане, вся подряпана хвоєю та терням, да так плаче, так, бідна, пощади благає. По обох боках женуться за нею два здоровенні пси - то той наздожене і вп'ється зубами в тіло, то той, а наздогінці грає вороним конем лицар якийсь, увесь у чорнім обладунку: в руці меч голий, лице так і пашить гнівом, а сам кляне дівчину страшними словами та все смертю їй погрожує. І здивувався юнак і злякався непомалу, та жаль йому стало тої нещасниці і надумав він по спромозі її од мук таких і смерті порятувати. Не мавши при собі зброї, схопив він якогось кілка соснового і став переп'ят на вершника того і на собак. Та чорний лицар, помітивши теє, закричав на нього здалеку:
- Не мішайся, Настаджо, дай мені і псам моїм розправитися з тією негідницею по заслузі!
Поки він так говорив, собаки вчепилися зубами дівчині в боки і затримали її, а вершник скочив чимдуж із коня. Юнак підійшов до нього ближче і сказав:
- Не знаю, хто ти єси, хоч тобі й відоме моє ім'я; одно скажу тобі - не

читати