Завантажити

герцогове бажання. Вона переказала через потайного посланця, що готова скоритися його волі під такою умовою, що сестру буде пущено живою-здоровою і про се ніхто ніколи не знатиме. Вислухавши сю любу звістку, герцог довго вагався, чи гоже йому так чинити, але врешті згодився. Порозумівшися з Мадленою, він велів одної ночі взяти Фолька й Угетта нібито на допит, а сам пішов потаймиру до неї ночувати. Перед тим він наказав про око зав'язати Нінетту в мішок, буцімто мали вкинути її нічної доби в море; тепер він привів її до Мадлени в нагороду за її ласку, а йдучи од неї перед світом, попрохав її, щоб ся перша ніч їхнього кохання не була останньою. Крім того, він сказав їй одіслати кудись провинницю, щоб не було ремства між людьми та щоб не довелось йому знов її переслідувати.
Наступного ранку Фолька й Угетта одпущено; почувши, що Нінетту нібито втоплено, вони поспішили додому, щоб потішити своїх коханок. Та за якусь годину помітив Фолько, що Мадлена переховує сестру; се дуже його здивувало і збудило в нім підозру, бо й раніше вже чув він дещо про герцогові зальоти. Він спитав у Мадлени, яким чином опинилась тут Нінетта. Мадлена вигадала якусь заплутану байку, щоб викрутитись, та хитрий коханець їй не повірив і став допитуватись правди; вона довго одмагалась, та врешті призналася. Тоді Фолько з досади й люті великої вихопив меча і вбив її, хоч як вона просилась і молилась. Злякавшись помсти гер-цогової і суду, він кинув труп її в кімнаті, а сам пішов до Нінетти і сказав їй якомога веселіше:
- Зараз же ходімо, Мадлена веліла мені одвезти тебе в одне місце, щоб ти знову не потрапила герцогові до рук.
Нінетта тому повірила і, бажаючи втекти звідти якнайшвидше, не зайшла навіть до сестри попрощатися (та таки вже й пізно було) і рушила з Фольком у дорогу; той устиг захопити трохи грошей, на які вони найняли в порту баркаса й поплили - а куди, так ніхто ніколи й не довідався.
Коли другого дня знайшли Мадлениного трупа, деякі Угеттові завидники і ненавидники зразу ж донесли про те [261] герцогові; герцог же, що вельми любив Мадлену, запалав гнівом і рушив негайно до її дому. Він схопив Угетта і його коханку, які нічого не знали ні про вбивство, ні про втечу Фолька й Нінетти. їх примусили признатися, що вони вчинили те душогубство разом із Фольком. Бачачи, що після сього признання їм загрожує неминуча смерть, вони з великими труднощами підкупили своїх вартівників на ті гроші, що тримали вдома про случай, і, не встигши захопити аніякісіньких речей, сіли разом із тими людьми у човен і втекли нічною добою на острів Родос, де в недовгім часі померли в нужді та злиднях. От до чого довели їх усіх нерозумна любов Рестаньйона та гнів Нінетти.


ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА
Джербіно, всупереч обітниці, даній його дідом, королем
Гвільєльмом, нападає на корабель туніського царя, щоб
викрасти його дочку; корабляни вбивають її, він їх усіх
вирізує, а згодом сам кладе голову на плаху
Доказавши свою оповідку, Лауретта замовкла, а товариство гомоніло ще деякий час: хто жалкував за нещасливими коханцями, хто ганив Нінетту за той згубний гнів, хто ще якесь слівце своє докидав. Нарешті король, немовби пробудившися з глибокої задуми, підніс голову і кивнув Елізі, щоб казала далі. Та слухняно почала:
- Кохані подруги, деякі люди гадають, ніби Амур тільки в те серце стріли пускає, що від очей загорілося, і глузують із тих, котрі думають, що закохатися можна і з чутки. Моє оповідання ясно вам покаже, що перша думка помилкова: ви побачите, як двоє полюбились позаочі і з тої любові скорботної смерті дознали.
Гвільєльмо Другий, король Сицилії, мав, як кажуть самі остров'яни, двох дітей - сина Руджієрі та дочку Костанцію. Той Руджієрі помер поперед батька і лишив по собі синка на ймення Джербіно; дід виростив і викохав сироту як годиться, і з нього став прегарний юнак, славний хоробрістю своєю і лицарськими манерами. Слава та не лише в Сицилії славною була, а й по далеких світах лунала, а найдужче в царстві Берберійському, що в той час королеві сицилійському гол-дувало. [262]
Дійшла та гучна слава про мужність і рицарськість юнакову і до дочки царя туніського, що була, як вірити самовидцям, найпрекраснішим витвором природи, взірцем честивості і благородства душевного. Вона любила слухати оповідань про героїв, та найдужче розкошувала, як чула од когось про Джербінові подвиги; малюючи в уяві своїй образ юного лицаря, вона палко в нього закохалась - все б тільки говорила про нього, все б тільки слухала.
Знов же таки до Сицилії, як і до інших країв, докотилася слава про урочу красу царівни туніської та про цноту її надзвичайну; начувся тої слави і Джербіно і запалав серцем до далекої красуні незгірше, як і вона до нього. Страх як хотілося йому побачити те диво, та все не було приключки, щоб у діда туди попроситися; тож як їхав до Тунісу которий із його друзів, благав він його сповістити царівну про те безмірне таємне кохання і од неї слово якесь привезти. Один такий посланець ухитрився доступитись до царівни, принісши їй на показ якісь

читати