Завантажити

так, як я люблю третю. Щоб ви тільки на те погодились, я б навчив вас, як того кохання любо й мило заживати. Ось що я надумав: ви багаті, а я бідний; якби ви склали свої багатства докупи і прийняли мене третім до спілки, ми могли б обрати яку хочете країну для щасливого життя; з нами поїхали б - я певен, що вмовлю їх на те, - поїхали б три сестри, захопивши чималий шмат батьківського добра, і ми б жили там, як три брати, кожен із своєю, і стали б найщас-ливішими людьми на світі. А ви тепер самі поміркуйте, чи нам до того діла братися, чи його занехати.
Закохані далі нікуди юнаки, почувши, що зможуть утекти з своїми дівчатами, не клопотали собі голови довгими роздумами і сказали, що вони на все готові. Заручившись їхньою згодою, Рестаньйон пішов через кілька день до Нінет-ти (а з нею зустрічатися було не так-то й легко) і, побувши трохи з нею, розповів їй про свою розмову з товаришами, намагаючись різними доказами і її на те діло підмовити. Се вдалося йому, зрештою, без труднощів, бо їй хотілось дужче, ніж йому самому, любитися з ним безпечне: вона сказала прямо, що залюбки на те пристає, а сестри зроблять так, як вона захоче, а найпаче в такій справі, і просила його влаштувати якомога швидше все, що для сього потрібно.
Повернувшись до своїх товаришів, які з свого боку наглили його, щоб скоріше все робилося, Рестаньйон сказав їм, що дівчата вже готові. Рада в раду, та й порішили їхати на Крит; попродали маєтності свої, буцімто задумали іти кудись торгом, згрошили все добро, купили собі плавкого фрегата, спорядили його нишком чим треба та й стали ждати ладу. Тим часом Нінетта, що добре знала думки сестер своїх, хутко їх на те діло підструнчила, що вони вже й не знали, як їм тії години дочекатись. Коли настала нарешті ніч од'їзду, сестри добулись до великої батькової скрині, взяли з неї силу-силенну грошей і всяких коштовностей, вийшли нищечком із дому до своїх коханців, що вже їх ждали на умовленому місці, і сіли, не гаючись, разом з ними на корабель.
Ударили в весла, і фрегат полинув у море; не спинялись плавачі, аж поки надвечір другого дня не прибули до Генуї, Де коханці уперше вільно могли любов'ю своєю втішитися. [259]
Набравши тут потрібних запасів, вони знову рушили в плавбу і, заходами час від часу в деякі пристані, десь на восьмий день прибилися без жодних пригод до Криту. Тут вони покупили собі просторі хороші маєтки, поставили недалеко од Кандії пишні та розкішні палаци, завели собі незчисленно служби, хортів, соколів мисливських, коней тощо та й зажили з своїми коханими прещасливо, мов барони які, раз у раз бенкетуючи весело та гуляючи.
От живуть вони отак, аж сталося - знаєте, як воно буває: хоч яка смакота, а досхочу наласуєшся, то й приїдається, - сталося, кажу, що Рестаньйон, який доти страх як любив Нінетту, тепер, коли міг без перешкод тішитись її коханням, збайдужів раптом до неї, сказати б розлюбив. Раз якось, гуляючи на святі, накинув він оком на одну тамтешню молоду та гарну панянку і почав за нею впадати, залицятися до неї та бенкети на її честь уряджати. Нінетта теє постерегла і стала так ревнувати, що слідкувала за кожним його кроком, а потім і його й себе докорами та сердінням мучила. А як із переситу постає нехіть, так невтоленність іще дужче жадобу роз'ятрює: ті Нінеттині вибухи тільки розпалювали нову Рестаньйонову пристрасть. Не знати, чи він у тої панянки до чогось докохав-ся, чи ні, а Нінетта думала, що так, чи, може, хто сказав їй. Від того укинулась вона в таку журбу, а з журби в таку пасію, а з пасії в таку лють, що ніжна любов її до Рестаньйона обернулась у палку ненависть, і в осліпі своєму наважилась вона зрадливця за ту, мовляв, наругу смертю укарати. Допитавшись до одної старої грекині, що всяке труй-зілля добре знала, Нінетта щось їй там дала, а щось пообіцяла і випрохала в неї смертельного дання, яким не довго думавши напоїла ввечері Рестаньйона, що зопалу випив його, не сподіваючись лиха. Отрута була така сильна, що перед світом він сконав. Як почули про те Фолько й Угетто з коханками своїми, то, не знаючи, з чого він помер, оплакали його гірко разом із Нінеттою і поховали з великою шанобою.
Та через кілька день по тому попалася та баба, що Нінетті отруту варила, на якомусь іншому злоробстві; як узято її на тортури, то й про се призналася і виявила, що з того постало. Тоді герцог Критський, не розголошуючи справи, велів оточити вночі Фольків палац і схопити там отруйницю без галасу; як приведено Нінетту до нього, вона зразу ж, не чекаючи муки, розказала йому, як сталася та смерть. Фолько й Угетто довідались потаємне од герцога, за що взято Нінетту, і сказали про те своїм коханкам; вони дуже засмутились, [260] проте докладали всіх зусиль, щоб порятувати сестру від огнища, бо саме такої кари вона за свій злочин заслужила, але надії було мало, бо герцог несхибно стояв на тому, щоб видати їй правий присуд.
Тоді молода і вродлива Мадлена, до якої давно вже залицявся герцог, хоч вона й не давалась йому на підмову, надумала врятувати сестру од спалення, вволивши

читати