Завантажити

Господа Бога». Тоді я питаю: «Хто ти єси?» - він же мені рече: «Архангел Гавриїл». - «Воїн небесний, - заволав я тоді, - прости мене й помилуй!» Він же одвітує: «Прощаю і розгрішаю, як тільки підеш до неї і перепросиш; коли ж вона тобі вини не подарує, явлюся знову і так покрушу тебе, що стогнатимеш, поки віку твого». А те, що він потім глаголав, я не насмілюся вам сказати, поки не буде мені од вас прощення.
Прицюцькувата монна Лізетта, в якої не гурт було олії в голові, дуже раділа, почувши ту нісенітницю, і повірила їй, як би й щирій правді.
- Отче Альберте, - озвалася вона, - я ж вам казала, що врода в мене небесна. А проте мені вас шкода; щоб вам не було вже більше ніякого лиха, я прощаю; тільки скажіть мені, спасибі вам, які ще були там глаголи архангельські?
- Раз ви вже мені простили, - озвався отець Альберт, - то я все скажу вам, мадонно; та глядіть же, не розказуйте [252] нікому в світі того, що од мене почуєте, бо тільки собі нашкодите, а нині ж ви - благословенна між усіма женами земними. Архангел Гавриїл велів мені сказати вам, що він вас дуже вподобав і прийшов би не раз до вас ночувати, якби не боявся, що вас перелякає. Отеє ж він і переказує тепер через мене, що бажає з вами вночі побути; та якби він явився в ангельській постаті, то ви не змогли б до нього й доторкнутися; отож, вам на догоду, хоче він навістити вас у людській подобі; скажіть тільки, що ви того бажаєте і чию йому на себе постать узяти. Воістину, блаженна єсте понад усіх, живущих на землі.
Дурноверха жіночка сказала тоді, що вона вельми рада тій небесній любові, бо й сама страх як любить архангела Гавриїла і, де тільки побачить його подобизну, зразу ліпить йому найдорожчу свічку;„хоч коли він прийде, то вона його радо прийме - сама буде в своїй кімнаті. Тільки цур, щоб не покинув її заради Діви Марії, бо він її, відомо, дуже любить - недаром на всіх іконах стоїть перед нею на колінах. А в якій постаті він прийде, то байдуже, аби тільки її не перелякати.
- Ви говорите, як у дзвони дзвоните, - промовив тоді отець Альберт. - Усе те я з ним уладнаю як слід. Та зробіть мені одну велику ласку, вам же воно все одно: попрохайте його явитися вам у моїй подобі. А чим се велика ласка, так ось чим: він вийме мою душу з тіла і пошле її в рай, а сам утілиться в мене, тож поки він з вами буде, поти душа моя в раю витатиме.
- Гаразд, - одповіла неширока лобом, - нехай уже буде вам ся потіха за ту лупку, що ви через мене дістали.
-і Коли так, - сказав отець Альберт, - то не замикайте ж уночі дверей дому вашого, бо архангел, явившись у людській постаті, зможе ввійти тільки через двері.
Лізетта сказала, що так і зробить, і чернець пішов. Вона ж так розпишалась і розприндилась, що вже й сорочка їй на пані-старій розлазилась; коли б уже та ніч - тільки й думки.
Отець Альберт, зміркувавши, що вночі йому доведеться не на крильцях літати, а верхи їздити, почав покріплятися всякими солодощами та лагоминками, щоб не сплоха з сідла випасти. Діставши дозвіл вийти з монастиря, подався він смерком з товаришем своїм у дім до одної знайомої жінки, звідки він і раніше було брав розгін, як думав на кобилу скочити. Тут він перевдягнувся, виждав трохи та й попрямував до дому монни Лізетти; увійшовши в дім, начепив на себе деякі цяцьки, щоб бути схожим на ангела, та й побрався [253] вгору до її покою. Вона ж, побачивши щось біле, упала перед ним навколішки; тоді він поблагословив її, підвів і поманив за собою на ліжко. Вона залюбки покорилася, і ангел приліг до своєї преподобниці.
Гарний був із себе отець Альберт і кріпкий, ноги мав як улиті; злившися з пухкотілою та солодкомолокою молодичкою, він справувався дуже браво, не так, як її чоловік; дарма що крил не мав, а ширяв несогірше на превелику втіху Лізетті, ще й про блаженство раю наговорив їй дечого багато! Перед світом, домовившись про нову зустріч, він забрав свої цяцьки й пішов до товариша, якому тої ночі дотримувала компанії ласкава господиня, щоб не страшно було спати самому.
Після обіду монна Лізетта пішла в супроводі кількох товаришок до отця Альберта й сказала йому про архангела Гав-риїла - як він у неї був, що говорив їй про небесне блаженство, який він із себе, ще й приплела до того багато всяких нісенітниць. На те отець Альберт сказав:
- Мадонно, я не знаю, - як вам із ним почувалося, а те добре відаю, що архангел явився мені вночі і, почувши од мене про вашу згоду, переніс одразу душу мою в якусь бар-вистопишну містину, всю трояндами та квіттям розмаїтим засіяну, і в тій красі небаченій витала вона до самого світу, а що було з тілом моїм, я так і не знаю.
- А я ж вам не що й кажу, - одповіла жінка, - ваше тіло, що взяв на себе архангел, всю ніч у моїх обіймах лежало. Як не вірите, то подивіться собі під лівий пиптик; там я архангелові такий поцілунок уліпила, що кілька день іще знак буде.
- Гаразд, - сказав отець Альберт, - зроблю ж я сьогодні те, чого давно вже не робив: роздягнусь та й подивлюся, чи правду ви кажете.
Набалакавшись, жінка вернулася додому, а отець Альберт часто

читати