Завантажити

Здавалося завжди: рибалка, сітка, човен,

А озеро завжди здавалось Морем,

А я здавався рибою під вічністю – водою,

ЗамкОм – законом, долею – стіною.

Але пішов коли почув:

Іди за Мною.

Я йшов услід, я полишав сліди.

Мета минає, все іде, спасатися – іти.

Я біг. І не встигав. На безтілесну тінь

Перетворитися хотів, щоб не відстати далі.

Перетворився і почув:

Ти камінь.

Плоди і приклади давали смокви та оливи.

П’ять рибок в кошику лежать і дві хлібини.

Сліпі прозріли і побачили не те,

Мов лампа слідчого святе

Світило світові у вічі.

Я так любив, коли почув:

Зречешся тричі.

Був сад, був сон, був ніж і ніч,

Скуйовджена вогнем. Спотворених облич

Прискіпливих очей уникнути по краю,

Оглухнути від вигуків, відбитися від рук,

І я почув, як я сказав:

Не знаю.

Я не спинявся, я був скелею і скельцем,

Щоб видно небо, тільки п’ятниця на серці.

Не в Місто, в п’ятницю вернутися – в’язницю.

На зустріч Світло. Неба не втечеш.

Я знав куди, коли спитав:

Куди ідеш?

читати