Електронна бібліотека/Проза

Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Уривок із роману «Пісня цапів»Олег Андрішко
Завантажити
1 2 3 »

Дебора Фогель
«Акація квітне»
(1932)
Переклад з польської: Дана Пінчевська


НОВА ЛЕГЕНДА
І. Викриття манекенів
Так розпочиналось: зненацька безцеремонно було викрито механізми манекенів, котрі керували пружинами туги. Ця пружина, власне, і спричиняла те, що події дешеві і нікчемні (“життя”...) були солодкими, ніби доля, а банальні зустрічі нагадували пригоди, виключні і неповторні.
Так виявлялось: всі історії з “програними справами” та “втраченими літами”, всі оповіді “сердець, зламаних вже назавжди”, - все це було простісінькою витинанкою із старомодного романсу, дешевою і досить смішною.
Як заведені, намагались зрушитись жорсткі фігурки панів в капелюхах та гнучких пані з гінкими таліями. Вони намагались наблизитися до себе: у цьому полягала найголовніша з життєвих подій. Фігурки видовжувались на очах. (Це видовження талії та обличчя називається смутком; або теж: розчаруванням).
Потім відбулося щось химерне: ті кольорові справи життя, що їх дотепер розуміли в якості долі, враз почали нагадувати м'ясо, грубе бакалійне м'ясо, сповнене нескінченних пристрастей та неспокою.
Ті “фатальні” та “кольорові долі”, ті пригоди та зустрічі були наразі нібито ще неготові, туманні, з невиразним, солодкавим та нав'язливим запахом; були ніби перекисле тісто, ніби липучий клейстер. Навіть люди наразі видавались фігурками з липкого тіста, здавались зробленими з тіста печалі; і вони давали скиснути своїм пристрастям так, як тісту.
Під пальцями розповзалась, зовсім як дешевий товар, довга і завжди смутна подія, що вона називається - життям.
Тим часом з реклам та ліхтарів міста зник задушливий ліловий колір; зникла фрескова червінь, котра вплутує в незрозумілі, нескінченні авантюри безлюдних вулиць; зник навіть колір самопожертви, патетичний цитриновий жовтий, колір фантастичний, ніби куби, ніби сталеві північні моря.
В гранатовім яблуці нічного міста з'явився неон, червоний неон і блакитний.
Та червінь і той блакитний були холодними, ніби сталь. І холодна сталь почала панувати в місті.
Так розпочиналася нова легенда міста.

2. Необхідність у новій сировині
Печаль, липкий матеріал життєвих справ.
І, як з життя, вирішено також із усієї продукції виключити липучі матеріали, розв'язні, сповнені якихось м'яких, невиразних забаганок.
Їх місце посіли великі краплі концентрованої сірості — усілякої тяжкості, різноманітних настроїв: тут була легка і меланхолійна сірість бетону, і міцна, машинна сірість металу; гінка сталь і химерна жерсть, котра хоче тільки того, що вже є. Наприкінці скло, незграбна крапля великої, позбавленої кольору, вже охололої сльози.
З тих тяжких крапель сірості наразі ще можна було видобути віконні шибки речей — тверді та рішучі, ніби сама доля.
В цьому світі була представлена меланхолійна мідь — потрібна у всьому дещиця банальності; дещиця сентименту.
Але до складу нового життя увійшла також порцеляна — кругла та усміхнена, попри те, що мала в собі ще якісь рештки безпорадності.
Ця остаточна і нудна матерія світу входила до найдосконалішого етапу свого життя: у вирішальну для її долі епоху штучних форм. Те ж збігалося з життям відповідальним і бездушним, вже звільненим від розв'язності подальших змін, з неправдоподібно емоційною одноманітністю.

3. Ідуть нові манекени
Тоді також було відкрито у людях душі матеріалів.
Душі безпорадної порцеляни.
Душі паперу та дерева.
Душі металу. Душі жерсті.
Водночас на вулиці міста вийшли ляльки з вітрин, розмаїті концепції ляльок. Тут жіноча голівка з краплею порцелянового смутку чи краплею розв'язності, все як на замовлення. Далі йшла лялька, наполовину скроєна з меланхолії, котру не слід вважати чимсь поважним: так сама себе не певна, так сама не знає, чи вбирати маску щастя, чи теж зіграти сценку смутку в блідо-рожевій сукні? Ох, ці клапті суконь з вапнистої рожі, з блакиті, всі разом приналежні до тієї заплутаної справи з життям...
І була також поміж ними непевна, розгублена маска із зів'ялих троянд, із зелені (раніше належала Тулуз-Лотреку, нині представлена Паскіним). І грушоподібні обличчя жінок Пікассо з лінивими, видовженими очима. І всі ці торси, похилені праворуч і ліворуч, представляють — як подію надзвичайну і єдино важливу: закручене волосся, по три чи чотири сантиметри хвиля, і тут немає ані випадку, ні капризу. Це море жерстяного волосся іде вниз і вгору, іде у точно відміряному, незмінному, ніби доля, ритмі.
В тих ляльках навіть меланхолія була вписана в лінії, тверді і сповнені рівноваги: у брови, вимальовані чорною хною; в заокруглені уста, помада — марки “Хамелеон”; у дві симетричні рожеві плями на щічках.
А за цей жорсткий орнамент ліній та площин не продирався жоден атом розв'язної матерії тіла. І навіть більше: в твердих контурах лежала, окрім тіла, також так звана душа; увійшла без решти в твердий орнамент, і тільки одна її крапля залишалась рухомою: чорна, сіра, брунатна крапля ока.
Тоді тяжка крапля очей почала представляти всі нюанси

1 2 3 »


Партнери