Завантажити

коштовного матеріалу меланхолії.

4. Розділ про манекенів: продовження.
Папір жорсткий та плаский, без проспектів. Папір смутний, ніби люди, котрі вже нічим не можуть зарадити життю; ніби блакитно-біле молоко, ніби ситець, розмальований великими рожевими квітами.
Дерево також смутне, як вміють тільки безпорадні люди; люди нудні, котрі не вміють жити з нічого: з синього повітря, з самого життя.
Їх видно на вулицях, у вітринах фотографів. Після шлюбу замовляють фотографії: по десять штук і по двадцять, для всіх кревних і собі, на пам'ять.
Вони знають: життя слід відробити; все, що належить в житті, все у певній послідовності, все у свій час. (Про те, коли цей час приходить, підказує саме життя, потрібно тільки йому довіритись).
Але ніколи не можна відробити все: завжди залишається іще смерть.

5. Іще кілька ґатунків ляльок
Душа заліза: душа щасливих колій, котрі тягнуться паралельно. Душа машин, зосереджених та ясних, чудових у болісній праці прогоничів та пружин. Люди з залізною душею ідуть крізь м'який і непевний пейзаж життя, не вплутані у задушливі справи долі.
Ті ж, котрі були подібні на жерсть, повторювали речення: нехай все буде так, як, власне, є. Сіра жерсть дуже досвідчена.
Люди з душею порцеляни знову, безпорадно усміхаючись, дивувалися без кінця.
Ближчими до порцеляни та паперу виявлялись переважно жінки. Чоловіки були скроєні нібито з заліза та жерсті. Або з дерева, тупого і безпорадного.

6. Коралі, ліричне інтермеццо
Порцелянові манекени вулиць обвішано пістрявим пір'ячком коралів. Понад виточеними конусами грудей тулився кулястий звук. Звучав відзвуком дерев, скла та металу.
Цей металевий звук лежав на меланхолійній бронзі бганок матерії, на споглядальній пітьмі оксамиту, на задуманих матеріях кшталту теракоти.
Тим часом з вітрин та вулиць зникли червоні коралі, зірвані зі ста розв'язних, теплих, живих рамен. Не було також перлів, тихих, ніби сталевий день, ніби жебоніння меланхолії сірих морів. Холодні нові коралі зі скла та сталі; ніби чужа річ, ніби життя, коли ми хочемо власне того, що вже є.
У металевому звуці скупчилися жінки. Так занурювалась колись Леда у ніжний лебединий пух; так вплутувались жінки Макса Ернста — сліпі, м'ясисті та брутальні — у бляшані пера птахів, сліпих та монументальних, ніби ідеї.
Нині жінки з холодною порцеляновою душею голубились з холодним металом і твердим, тихим склом.
Нащо оксамитні перли, м'ясисті і одноманітні, ніби саме життя, коли можна вбрати коштовності із скла, сповненого можливостей, скла, котре вміє бути солодкими плитками із шибок та коралів? Чим є задушливі сльози смарагдів та рубінів із їх власним, незнаним нам життям, сповненим важкості землі та її смутків?
Двадцятого лютого 1932 року газети повідомили про закриття найбільших в світі діамантових копалень в місцевості Кімбрелі, Канада: внаслідок поганої кон'юнктури на діамантовім ринку.
Насправді ж вийшло так, що діаманти були уже непотрібні. І що непотрібні вже оксамитові сльози перлів, смарагди та рубіни, котрі представляють надто складне, надто незалежне від нас життя.
Тим часом штучні коралі заповнили вітрини. Штучні коралі вміли збігатись з тугою кожного із численних днів життя.

7. Яблука, цитрини та помаранчі.
Досі немає розуміння фруктів. В них бачиться м'якуш, матерія вибаглива, знуджена і делікатна (ніби з фруктових форм виліплені жінки Ренуара, намальовані червоною тілесністю яблук).
Тим часом яблука мають приховану душу. І кулясті простори помаранч не є тим, за що ми їх вважаємо; ані цитрини, істоти, створені з холоду та скляної вологи.
Кулясті фрукти по своїй суті не схожі на себе: на дослівність матерії, на її брунатну розв'язність, на неокресленість її забаганок.
І тепер, власне, було викрито те, що блискучий лак та жирна лискуча фарба привласнюються радше фруктами, аніж липкою та м'якою матерією. Фрукти з фарби та лаку представляють душі фруктів: солодку кулястість.
Так виявились непотрібними м'ясисті фрукти, з їх тілами, сповненими неспокою.
А на вивісках крамничок поряд із фруктами дивляться округлими краплями небесного лаку людські фігури. Блакитна фарба неба усміхається з тих липневих полуднів, коли навіть небо полаковане в тверде і холодне.
Так увійшли в життя холодні і блискучі лаковані фрукти.

8. Тарелі та склянки
Тоді також виявилось, що досі немає розуміння душі холодних істот із скла та порцеляни.
П'ять разів на день склянки та тарелі присутні у людському товаристві, у послідовності людського життя, у його сірих подіях.
В паузах залишаються в креденсах; лежать на стелажах, на поличках, чекають на той час, коли людям знадобляться їх холодні душі: солодкавий, сповнений округлостей контур.
І вже невідомо, чи цей контур — з краплею очікуваної рівноваги — це лінія урочистої порцеляни в повітрі, чи саме нескінченне блакитне повітря, що затверділо в білих округлостях?
В лініях кухонного начиння на хвилю затримується великий простір, струшує пил своєї величі, округлості і

читати