Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

Гербертом,- я був охоплений трепетом, залюблений у самі складки її сукні, а вона абсолютно незворушна і вже аж ніяк не залюблена у складки моєї куртки.
Коли ми наблизилися до місця сутички, вона зупинилась і сказала:
- Дивачка я була, що тоді сховалася й підглядала, як ви билися. Але це мені надзвичайно сподобалося.
- А я тоді дістав від вас надзвичайну винагороду.
- Справді?- недбало озвалась вона, ніби все забувши.- Я тільки пам'ятаю, що була страшенно зла на вашого супротивника: я боялася, щоб він не лишився тут заважати мені своєю присутністю.
- Тепер ми з ним великі друзі.
- Он як? Хоча, правда, його батько, я чула,- ваш наставник.
- Так.
Я визнав це не зовсім охоче, бо її слова зводили мене до [237] різня школяра, а я ж і без того був для неї наче малий хлопчик.
- Відколи зазнали змін ваше становище й ваші перспективи, ви й товариство своє змінили,- сказала Естелла.
- Це цілком зрозуміло,- зауважив я.
- І неминуче,- додала вона зверхнім тоном.- Тепер вам не личить спілкуватися з тими, з ким ви спілкувалися раніше.
Щиро кажучи, я й перед цим ледве чи мав ще намір побачитися з Джо, але після Естеллиних слів він розвіявся вже остаточно.
- Тоді ви, мабуть, і не гадали, що вам судиться таке щастя? - спитала Естелла, помахом руки окресливши той час, коли сталася наша з Гербертом бійка.
- Звичайно, не гадав.
Коли ми так проходили поруч стежкою, я гостро відчував, яка велика поміж нами різниця: хода її була впевнена й горда, моя ж - несмілива й покірна. Але це відчуття було б куди більш разючим, якби я не мав переконання, що саме мене вирізнено й призначено для неї.
Садок настільки здичавів і заріс, що ходити по ньому було нелегко, і ми, обійшовши його разів два-три, вернулися назад у двір броварні. Я показав Естеллі те місце, де першого дня бачив, як вона ходила по діжках; вона холодно й байдуже глянула в той бік і сказала: «Справді?» Я нагадав їй, що ось тут, вийшовши з дому, вона дала мені м'яса й пива, і почув відповідь: «Не пам'ятаю».
- І не пам'ятаєте, як довели мене до сліз?- спитав я.
- Ні,- відказала вона і, хитнувши головою, одвела погляд убік.
Я таки_ вірив, що вона не пам'ятала й що їй було однаковісінько, і від цього я знову заплакав, у душі,- а це ж найпекучіші з усіх сліз.
- Ви повинні знати,- зауважила Естелла тоном великосвітської красуні, яка милостиво зволила просвітити моє неуцтво,- що я не маю серця, і це, можливо, пояснить вам, чому в мене така пам'ять.
Я промурмотів щось у тому дусі, що, мовляв, не можу в таке повірити. Що вона помиляється. Що вроди без серця не буває.
- 0, та я, звісно, маю серце - в тому розумінні, що його можна пробити чи прострелити,- мовила далі Естелла,- і, звичайно, якби воно перестало битись, то й мене не стало [238] б. Але ви розумієте, що я хочу сказати. Добрість, співчуття, жаль - усі ці дурниці для мене нічого не означають.
Але що це промайнуло в моїй уяві, поки вона стояла й уважно дивилась на мене? Щось таке, що я підмітив у міс Гевішем? Ні. Інколи в її жестах та міміці прохоплювалось дещо схоже на міс Гевішем, як то буває у дітей, що довший час живуть усамітнено з кимось дорослим: навіть вирісши, вони зберігають перейняту від нього якусь характерну рису, дарма що в усьому іншому між ними нема нічого спільного. Однак тут було щось таке, що до міс Гевішем, здається, не стосувалося. Я глянув ще раз на Естеллу, але, хоч вона все так само дивилась на мене, видиво зникло.
Що ж це було?
- Я серйозно кажу,- промовила Естелла не те, щоб насупившись (вона зовсім не стягувала брів), а просто потемнівши лицем.- Якщо ми маємо часто бачитись, краще б вам зразу це запам'ятати. Ні!- вона владно зупинила мене, коли я спробував розтулити рота.- Я нікому не дарувала своєї прихильності. Такими речами я не бавлюся.
За хвилину ми опинились у давно занедбаній броварні, і Естелла, показавши на галерею під дахом, де я бачив її першого дня, сказала, що пам'ятає, як була тоді там і дивилася вниз на мою перелякану постать. Коли я простежив поглядом за її білою рукою, у мене знов з'явилося те саме невиразне й незрозуміле відчуття. Я мимохіть здригнувся, і вона доторкнулась рукою до мого плеча. Видиво промайнуло й зникло.
То що ж це було?
- Що таке з вами?- спитала Естелла.- Ви знов злякалися?
- Я б і злякався, якби повірив у- те, що ви оце сказали,- відповів я, переводячи розмову на інше.
- Отже, ви не повірили? Що ж,- я сказала, що мусила сказати. Міс Гевішем ось-ось уже чекатиме вас на тому самому посту, хоч мені здається, ці забавки пора б уже відкинути, як і решту давніх витребеньок. Обійдімо ще раз садок - і в дім. Ходімо! Сьогодні ви не проливатимете сліз через мою жорстокість, сьогодні ви будете супроводити мене, як паж.
її розкішна сукня волочилася шлейфом по землі. Однією рукою вона ледь піднесла крайчик сукні, а другою легенько сперлась на моє плече, і так ми ще разів два-три [239] обійшли занехаяний садок, що для мене розбуяв рясним цвітом. Навіть якби зелено-бурі бур'яни попід муром стали найкоштовнішими в світі квітами, то й тоді моя

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери