
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
пам'ять не змогла б дбайливіше їх леліяти.
Поміж нами не було різниці в літах, що могла б розділити нас,- ми були приблизно однакового віку, хоч вона, безперечно, здавалася старшою роками; але неприступність, яка проглядала в усій її вроді й манерах,- ось що мучило мене навіть у хвилину найбільшого захоплення, незважаючи на всю певність, що наша добро-чинниця призначила нас одне для одного. Безталанний був я хлопчина!
Нарешті ми вернулися в дім, і тут я з подивом довідався, що др міс Гевішем заходив у справах мій опікун і що він вернеться обідати. А в залі з напівзігнилим столом уже запалили свічки в тих самих старих сучкуватих канделябрах, і міс Гевішем у кріслі чекала на мене.
Тільки ми рушили з кріслом навкруг столу з залишками весільного бенкету, як я відчув, що наче вернувся в минувшину. Але в цій жалобній залі, під пильно втупленим поглядом живої небіжчиці в кріслі, Естелла здавалася ще гарнішою й осяйнішою, і чари її ще дужче, ніж будь-коли, повивали мою душу.
Час поволі збігав, наближалась пора нашого раннього обіду, і Еетелла вийшла опорядитися. Коли я зупинив крісло біля середини довгого столу, міс Гевішем простягла зморшкувату руку й опустила на пожовклу скатертину. Естелла з порога озирнулась через плече, і міс Гевішем послала їй поцілунок рукою, вклавши в цей жест стільки хижого запалу, аж мені зробилося страшно.
Коли ми залишилися вдвох, міс Гевішем обернулась до мене й сказала пошепки:
- То як вона,- вродлива, граціозна, струнка? Ти в захопленні від неї?
- Від неї всі в захопленні, міс Гевішем.
Стара жінка обвила мене рукою за шию й притягла мою голову ближче до крісла.
- Кохай її, кохай, кохай! Як вона до тебе ставиться? Але не встиг я відповісти (якщо я взагалі міг дати якусь відповідь на таке запитання), як міс Гевішем повторила:
- Кохай її, кохай, кохай! Коли вона прихильна до тебе - кохай її! І коли вона ранить тебе - кохай її! І коли вона шматує тобі серце - а що старші ми стаємо, то це болючіше,- все одно кохай її, кохай, кохай! [240]
Така пристрасна напруга чулася в цих її словах, як ще ніколи не бувало. Я відчував, як у цьому надпориві, напнулися м'язи на її схудлій руці, що обвила мою шию.
- Послухай мене, Піпе! Я взяла до себе Естеллу, щоб її кохали. Я її виховала й виростила, щоб її кохали. Я зробила її такою, якою вона стала, щоб її могли кохати. Кохай її!
Вона так часто твердила це слово, що й не можна було піддати сумніву його значення, але якби замість «кохай» вона раз у раз повторювала б «ненавидь, муч, пометися, погуби»,- в її устах це звучало б таким самим прокляттям.
- Я тобі скажу,- провадила вона тим своїм хапливим пристрасним шепотом,- що таке справжнє кохання. Це сліпа відданість, безоглядна покора, цілковите самозабуття, коли віриш і надієшся наперекір собі й усьому світові, коли всю душу й серце віддаєш мучителеві... як я зробила!
У цю мить несамовитий зойк вирвався з її уст, і я ледве встиг підхопити її, як вона шарпнулася з крісла в тій своїй сукні-савані й різонула рукою повітря, наче ладна була з не меншою силою врізатися головою в стіну й забити себе на смерть.
Усе це тривало лічені секунди. Посадивши її назад у крісло, я відчув знайомий мені дух пахучого мила і, коли обернувся, побачив у кімнаті свого опікуна.
Він завжди мав при собі (я цього ще, здається, не згадував) розкішну шовкову хустинку чималого розміру, яка дуже ставала йому в пригоді під час виконання професійних* обов'язків. Мені доводилось бачити, якого жаху він наганяв на позивача чи там свідка на допиті, коли статечно розгортав цю хустинку з наміром висякати носа, а потім зупинявсь напівдорозі, немов був певний, що не встигне цього зробити, як чоловік уже викриє себе,- після чого бідолашному позивачеві чи свідкові нічого й не лишалося, як зізнаватись. Ось і цієї хвилини він саме тримав у обох руках свою проречисту хустинку й дивився на нас. Зустрівши мій погляд, він на мить застиг у цій позі, неначе промовивши: «Он як? Дивно, дивно!» - і потім вельми ефектно вжив хустинку за її прямим призначенням.
Міс Гевішем помітила його в ту саму секунду, що й я. Вона відчувала острах перед ним (як і кожен інший), але силою волі спробувала себе заспокоїти й зауважила йому, Що він пунктуальний, як завжди. [241]
- Пунктуальний, як завжди,- повторив він, підходячи ближче до нас.- (Добрий день, Піпе. Вас покатати, міс Гєвішем? Один разок?) - Так оце ви тут, Піпе?
Я сказав йому, коли приїхав, і пояснив, що міс Гєвішем запросила мене в гості побачитися з Естеллою. На що він зауважив: «Ах, ця гарненька молода леді!»- і став однією рукою штовхати поперед себе крісло міс Гєвішем, другу встромивши в кишеню штанів, наче там беріг купу секретів.
- І дуже часто ви, Піпе, бачились раніше з міс Естеллою?- спитав він,зупинившись.
- Чи дуже часто?
- Так, скільки разів? Десять тисяч?
- Ні, звичайно, менше.
- Вдвічі?
- Джеггерсе,- втрутилась міс Гєвішем мені на полегкість,- дайте спокій Піпові, краще йдіть обоє обідати.
Він скорився, і ми напомацки побралися вниз темними сходами. Ми ще були в дорозі
Останні події
- 30.05.2025|18:48«Літературний Чернігів» на перехресті часу
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року