
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
чоловіче. Підтягнись!
Обох утікачів вели осібно, кожного під окремим конвоєм. Я взяв Джо за руку, а в другій руці він ніс смолоскип. Містер Вопсл був за те, щоб вернутися у село, але Джо вирішив додивитись до кінця, отож ми й далі йшли з солдатами. Посувалися тепер битою стежкою, що слалася здебільшого берегом і тільки місцями відступала від річки, коли траплялися загати з невеличкими млинами чи замулені шлюзи. Оглянувшись, я побачив, що й інші вогники посуваються вслід за нами. Зі смолоскипів, які ми несли, на стежку падали чималі вогняні клапті й потім курились там і яскріли. Більш нічого не було видно, крім суцільної пітьми. Від смолянистого полум'я повітря довкола нагрівалося, і це наче подобалось обом бранцям, що, шкутильгаючи, ступали, оточені рушницями. Йти ми не могли швидко через це їхнє кульгання, і ще довелося разів два-три зупинятись, щоб дати їм перепочити, до того вони були знесилені.
Приблизно за годину такої дороги ми добулися до простої дерев'яної хатини біля пристані. Усередині була варта, нас окликнули, і сержант відповів. Потім ми ввійшли в хатину, де стояв дух тютюну й вапна, яскраво палахкотів коминок, світилася лампа, видно було стояк для рушниць, барабан і низький дерев'яний поміст, схожий на підставку з-під величезної качалки для білизни,- на ньому могло спати заразом кільканадцятеро солдатів. Трое-четверо їх лежало там у шинелях, вони не дуже зацікавились нашою появою - ледь підвели голови, сонно глянули й знов уклалися. Сержант так наче доповів комусь, щось записав у книжку, і тоді того каторжника, якого я називаю «другим», вивели під конвоєм, щоб переправити на баржу.
Мій каторжник ото лише раз глянув на мене, а більше й не повертав у мій бік голови. Поки ми були в приміщенні, він у задумі дивився на вогонь або ставив то одну, то другу ногу на ґратки й так само в задумі дивився на них, немов шкодуючи, що за останні дні їм довелося стільки натерпітися. Раптом він обернувся до сержанта й сказав: [47]
- Я маю дещо заявити відносно втечі. Це задля того, щоб підозра не впала на когось іншого.
- Ти можеш заявляти все, що хочеш,- відказав сержант, схрестивши руки на грудях і холодно дивлячись на бранця,- але не конче тут. Ти ще матимеш не одну нагоду і сказати, й почути, перше ніж цю справу оформлять.
- Це правда, але тут мова за інше. Людина не може існувати без їжі, принаймні я не можу. Я поживився деяким харчем он у тому селі, де церква серед боліт.
- Ти хочеш сказати - вкрав? - спитав сержант. -^- І я скажу, в кого. У коваля.
- Он як! - промовив сержант, дивлячись на Джо.
- Он як, Піпе! - промовив Джо, обертаючись до мене.
- Усякі там недоїдки, таке ото, та ще трохи спиртного, та шмат паштету.
- А ви часом не помітили, що у вас зник паштет? - тихо запитав сержант у Джо.
- Та жінка помітила, саме ту хвилину, як ви прийшли. Адже так, Піпе?
- То це ви коваль? - спитав мій каторжник, хмуро перевівши погляд на Джо, а на мене навіть не глянувши.- Ну, то вже вибачайте, але ваш паштет я з'їв.
- Та на здоров'я, чоловіче...- Згадавши про дружину, Джо додав: - Мені його анітрохи не шкода. Нам не відомо, що ти такого накоїв, бідолахо нещасний, але ми зовсім не хотіли б, щоб ти через це помер з голоду. Правда, Піпе?
У горлі каторжника знову щось булькнуло, і він одвернувся до нас спиною. Човен тим часом повернувся, конвой був уже готовий, тож ми пройшли за в"язнем на пристань, складену з абияк обтесаного каміння та колод, і стали дивитись, як його посадили в човен, де за гребців були такі самі каторжники, що й він. Ніхто начебто не здивувався з його появи, нікому не закортіло глянути на нього, чи привітати, чи поспівчувати, чи бодай озватись, тільки чийсь голос у човні гаркнув, немов собакам: «Гребіть, ви!» - і весла розмірено опустились у воду. При світлі смолоскипів ми бачили трохи віддаля від болотистого берега чорний обрис баржі, схожої на проклятий богом Ноїв ковчег. Вся позамикана й заґратована, припнута важкими іржавими ланцюгами якорів, ця плавуча в'язниця в моїх дитячих очах здавалась такою самою закутою в кайдани, як і каторжники на ній. Ми бачили, як чозен пристав до борту, втікача підняли нагору і він [48] зник. Тоді рештки смолоскипів солдати покидали у воду, і вони засичали й погасли, наче на знак того, що для нього все вже було скінчене.
Розділ 6
Навіть після того, як звинувачення у крадіжці так несподівано відпало від мене, моє самопочуття було таке, що я зовсім не поривався визнати власну провину; гадаю тільки, що спонукали мене до цього й добрі міркування.
Щодо моєї сестри, то я не відчував анінайменших докорів сумління, коли небезпека викриття минула. Але Джо я любив - у ті далекі дні, можливо, тільки за те, що він, добряга, дозволяв мені себе любити,- тож у ставленні до нього я не так легко міг віднайти душевну рівновагу. Сумління мені раз у раз підказувало (особливо коли він уперше кинувся шукати напилка), що я повинен розповісти йому всю правду. Проте я цього не зробив, боячись, щоб він не подумав, ніби я гірший, ніж насправді. Страх, що я втрачу
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року