Завантажити

сержант на цей час уже встиг вирізнити Джо з-посеред присутніх,- у нас трохи зіпсувалась оця штучка - замок не діє, і ланцюжок погано ходить. А що нам невдовзі треба буде скористатися нею, то ви вже прикиньте, яка тут причина.
Джо прикинув і сказав, що доведеться розпалювати горно і що робота забере, мабуть, години зо дві.
- Так? Ну, тоді зараз же й беріться,- рішуче заявив сержант,- бо це ім'ям його величності. А як вам потрібна буде поміч, мої хлопці до ваших послуг.
З цими словами він гукнув солдатів, що один за одним іїовїгодш'и в кухню і поставили в кутку свою зброю. Самі ж BOHKS як то ведеться серед солдатів, поставали хто склавши руки перед собою, хто зігнувши коліно чи спершись до стіни, і час від часу то поправляли ременя чи набійницю, то відхиляли двері й витягували здушену високим когліром пішо, щоб сплюнути на подвір'я.
Все це я бачив, наче в напівсні, бо був сам не свій зі страху. Але коли до мене стало доходити, що наручники призначені для когось іншого і що з появою солдатів паштет відступив на задній план, у голові моїй ледь-ледь проясніло,
- Чи не скажете часом, котра година? - звернувся сержант до містера Памблечука, вирішивши, що коли той знається на людях, то може знатись і на часі.
- Щойно минуло пів на третю.
- Нормально,- сказав сержант, трохи поміркувавши.-Навіть якщо доведеться забаритись дві години, це нічого. А далеко звідси до боліт? Не більш як миля, гадаю?
- Миля і є,- відповіла місіс Джо. [40]
- То й добре. Почнемо облаву на схилку дня. Перед самим смерком, такий наказ. Отже, все добре.
- Втікачі, сержанте? - діловито поцікавився містер Еопсл.
- Атож,- відповів сержант,- двоє. Оскільки відомо, вони ще на болотах і до смерку не спробують звідти в їбратись. Ніхто з вас нічого такого не помічав?
Усі, крім мене, цілком щиро відповіли, що ні. А спитати мене нікому й на думку не спало.
- Що ж,- мовив сержант,- вони й не здогадуються, що скоро опиняться е облозі. Ну, ковалю! Якщо ви готові, то його величність тим паче.
Джо вже скинув піджака, жилетку й краватку, надягнув фартуха і пройшов до кузні. Один із солдатів порозчиняв дерев'яні віконниці, другий розпалив вогонь, третій кинувся роздувати міхи, а решта поставала навколо полум'я, яке невдовзі вже розгорілося. І почався у Джо стукіт і дзвякіт, стукіт і дзвякіт,- ми ж стояли з усіх беків і дивилися.
Зацікавленість майбутньою погонею настільки всіх захопила, що глоя сестра навіть роздобрілася - вона наточила з барильця глек пива для солдатів, а сержантові запропонувала скляночку бренді. Але містер Памблечук хутко заперечив:
- Дайте йому вина, добродійко. В яьому-то. я вже певний, немає дьогтю.
Сержант подякував йому і сказав, що волів би питво без дьогтю, отож якщо ніхто не заперечує, то він вип'є вина. Взявши склянку, він проголосив: «За здоров'я його величності!» - привітав присутніх зі святом і вихилив усе одним духом, ще й прицмокнувши при цьому.
- Що, смачненьке, сержанте? - спитав містер Памблечук.
- Знаєте, що я вам скажу? - відповів сержант.- У мене така підозра, що це винце ви самі й роздобули.
Містер Памблечук еамоздоволено засміявся й промовив:
- Ну, невже? А звідки ж у вас така підозра?
- А звідти, що ви,- відказав сержант, ляснувши його по плечах,- я бачу, розумієтесь, що й до чого.
- Ви так гадаєте? - містер Памблечук знов самовдо-еолєно засміявся.- Випийте ще одну скляночку!
- Тільки разом з вами. На знак дружби,- сказав сержант.- За ваше здоров'я! Щоб ви жили тисячу літ і щоб завше на цім ділі зналися не згірше, як сьогодні! [41]
Сержант миттю вихилив і цю склянку і виразно- налагодився й на третю. А містер Памблечук, запалившись гостинністю, зовсім забув, що це вино він же приніс у дарунок місіс Джо, бо взяв пляшку у неї з рук і став пригощати, мов щедрий господар. Навіть мені трошки перепало! Коли ж перша пляшка скінчилася, він гукнув, щоб принесли другу, і з не меншою гостинністю став розливати й ту.
Дивлячись, як вони весело юрмляться в кузні, я подумав: якою ж це страшенно звабливою присмакою до їхнього обіду виявився мій бідолашний утікач на болотах! За обідом, поки не з'явилася ця розвага, їм було куди нудніше. І тепер, коли вони збуджено обговорювали, як схоплять «тих двох лотрів», коли й міхи гули, і полум'я шугало, і дим курився навздогін за втікачами, коли й Джо гупав молотом задля їхніх кайданів, і зловісні тіні на стіні погрозливо скидалися вслід їм у міру того, як вогонь то розгорявся, то спадав, а розжарені до червоного іскри злітали вгору й гасли,- моїй сповненій жалощів дитячій уяві здавалося, що бліде надвечір'я за вікном ще більше зблідло від співчуття до цих сердег. Нарешті Джо скінчив роботу, і дзвякіт та брязкіт припинились. Надягнувши піджака, він набрався сміливості й запропонував: чи не піти й нам із солдатами, подивитись, як проходитиме облава? Містер Памблечук і містер Габл не пристали на цю пропозицію, їх більше принаджувало товариство дам і можливість спокійно посмоктати собі люльку. Зате містер Вопсл зохотився піти разом з Джо, а Джо сказав, що візьме й мене,

читати