Завантажити

увесь...
Вони розбалакалися. Роман розказав парубкові про свої городянські пригоди, а той і собі оповідав, що він там та там бував, прохав, та ніде роботи нема, — хоч пропадай з голоду! От сьогодні він ще й не їв нічого.
— Чи нема в тебе, земляк, хоч гривеника? Позич, пожалуста! Зароблю — оддам. А то так воно — не євши...
Роман і сам був голодний...
— А гдє б тут можна купить чого закусить? — спитав.
— Можна! І закусить, і випить! — відказав парубок. — Давай збігаю!
Роман вийняв четвертака, щоб той купив на двадцять копійок їжі, а п'ятака здачі приніс. Парубок метнувся швидко, але довгенько проходив. Приніс оселедець і булку, але без здачі.
— А п'ятака, — прости, земляк! — і сам не знаю как — випустил з рук... отут у дворі. Шукал-шукал — темно, не найдеш. Нехай уже завтра пошукаю.
— Та вже пущай, — сказав Роман, але йому чогось здалося, що від парубка не пахло попереду горілкою і що його п'ятак лежить тепер не на дворі, а в шухляді в монополії.
Порізали на шматки оселедець, розділили надвоє булку й почали їсти.
— О дикі неуки! — озвався біля них, підійшовши несподівано, Патрокл Хвигуровський. — їдять оселедець, не пивши попереду! Ще в древніх хвилозопів сказано, що риба любить воду. І коли не можеш дать їй води, то дай їй хоч водки.
Його здорова лапища простяглася між два їдці, ухопила шматок оселедця і вкинула його в величезний рот. Простяглася знову, вломила половину парубкової булки і послала її слідком за оселедцем.
— А сами ж зачим їсте, когда водки не пили? — запротестував невдоволений з таких заходів парубок.
— Дурень єси! — одказав Патрокл, чвякаючи на всю хату. — Водка вже там єсть, і через те нехай ця твар іде в мою горлянку.
І знову шматок оселедця зник за густою щетиною його рудих вусів.
— Не гнівайся, земляче, — озвався до Романа, — що так, не питаючи, беру: довлієть-бо пища алчущему оної. І коли ти цього сервуса черв'яковського і неклю-чимого годуєш такими смашними оселедцями, то вже мені й бог велів.
— Садіться! — одказав Роман.
Патрокл сів на ослін і моргнув на парубка:
— Моторний хлопець! Уже й лапав на свого!
— Как там напав! — одказав сердито парубок. — Позичил у його грошей, пойшол та й купил.
— Ну, ну, знаєм! — припинив його Патрокл. — Позичив, бо роботи нема, витратився... А скільки згубив?.. Він постоянно роботи шукає і губить чужі гроші — до себе в кишеню, — сказав він уже до Романа. — Багато твоїх загубив?
— П'ятака, — відказав Роман.
— П'ятака? Дурак, що губив такий пустяк! То — так він і по карбованцю губив. Одначе треба поспішатися, а то цей каніс ненажерливий сам усе похапа. — І він знов укинув собі в рот шматок оселедця й булки. — Ех, чорт його зна! Все-таки треба рибі води! Лукаш! Получай три злоти: пляшечка й закусочка! Загубиш хоч одну копійку — не дам ні крихотки, ще й шию наб'ю!
Лукаш зник, але вернувся тепер дуже швидко, несучи кусок ковбаси, хліб і горілку. Почали випивати й їсти. Розбалакались із Патроклом, і Роман мусив і йому розказати про свої ходінки й шуканину.
— Жалію, амікус, тебе. Но не рюмсай і возвеселись: терплять і кращі за тебе. Глянь на мене! Кончив два класи семінарії, греки й латини читав і думав ученістю превище всіх превознестись і — пропав!
— Чого ж ви пропали? — спитав Роман.
— Чого?.. Чув ти моє ім'я?
— Чув...
— Ну, то через його.
— Та каким же образом?
— А таким... Того, що ім'я геройське.
— Как — ім'я геройське?
— Ти цього понять не можеш. Герой був такий... Патрокл: і Трою воював, і багато совершив діл славних... Так і я, іменем його названий, повсєгда був прихильний до геройських діл.
— І совершали?
— Стультус!.. З Вакхом у компанії побив морду єзуїтові інспекторові і за те поневіряюся й досі. І уше-лепкався в цю бездну гнусності, де кишать тварі, подобні сій, богам зненависній, мармизі! — І він штрикнув пальцем просто в пику Лукашеві. — По не розквасюй губи, бо то подла манера. Як зазнаєш усього і не знайдеш нічого, і схочеш уже наплювать на цей город — приходь до мене, і Патрокл Хвигуровський дасть тобі достойную тебе роботу.
Роман глянув неймовірно на обідрану постать Пат-рокла Хвигуровського і подумав собі, що ледве чи можна чого від нього сподіватися. Той зрозумів його погляд:
— О азінус клапоухий і Хома невірний! Не витріщай своїх сліпаків на мою костюміровку, а дивись на мої діла, і будеш подобен мені і не пропадеш з голоду!
Поки, одначе, діла героя з поганою костюміровкою обмежились на тому, що він найбільше за всіх порався коло чарки й закуски, прибрав геть чисто все, що міг прибрати, а потім захріп по-вчорашньому на своєму ослоні з «земською давностю».
Три дні ще ходив Роман та шукав собі служби, а на четвертий зостався з п'ятаком у кишені. Ще одно можна було йому зробити: стати на базарі.
Щодня на одному звичайному місці на базарі стояла купка людей. Всі виглядали

читати