Електронна бібліотека/Проза

Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 »

до Семена.
— Ну, та як же воно було?
— Так! — відмовив Семен, сидячи й кривлячись часом, певне з болю.— Ми били вугіль удвох з Іваном. Коли це як зашумить! Ми зирк,— а вода так і суне! Кинулись бігти,— так хіба ж його втечеш? Як ухопило нас, як понесло!.. Зараз я Івана й загубив,— утоп, мабуть, бідолаха. А я вже силкуюся тільки, щоб далі від стін та від стовпів бути. А воно мене як закруте та об стовп головою — лусь! Почорніло мені в очах,— от, думаю, край! Аж воно, хвала богові, й нічого — мабуть, не дуже вдарило. Потім ще не раз било, та не головою. Якби була сторчова шахта,— пропав би! Ну, а з похідної винесло водою на білий світ.
— А правда,— казав якийсь шахтар,— у сторчовій край! А з похідної може й винести. Щастя твоє!
— Та звідки ж та вода взялася? — допитувався другий шахтар. Хтось одмовив:
— Та з старої шахти. Уже, мабуть, з рік, як вона повна води — залило ж. Вони, мабуть, підійшли під неї або до неї та й пробилися туди,— от воно й залило.
— А ти хіба знаєш?
— Авжеж знаю, бо в старій шахті було повно води, а тепер у глиб вода пішла.
— Лихо та й годі!
— А скільки людей у шахті? — спитавсь управитель у десятника.
— Та, хвала богові, не багато: було десятеро, одного винесло, а дев'ятеро там,— відмовив той.
Маруся протовпилася аж до шахти. Це була не сторчова шахта, не така, як колодязь, а була це похідна шахта, така, що як печера йшла у землю вглиб, і шахтарів не спускано в неї, як у сторчову, а вони просто ходили туди... Тепер вона була вщерть повна нечистої, якоїсь рудої води. Вода дійшла вже доти, поки їй треба було, і стояла тихо. Шахта здавалася зовсім мертвою. І справді,— вона була могильною ямою тим нещасливим, що в їй робили. І її, Марусин, батько в цій ямі.
Маруcя, знесилена, сіла на вугільний вагончик, що там стояв: Галька сіпала її за руку, казала, що треба відійти від шахти, але Маруся мов не чула її, сиділа непорушне, втупивши очі в ту яму з каламутною водою, що поглинула її батька. Галька підождала трохи, а далі, бачивши, що Маруся не хоче йти з нею, відійшла.
Тим часом людей побільшало. Поприбігали шахтарі з другої шахти. Привезено смоки, локомобіль маненький, і почали їх становити.
— А ця чого тут? — здивувався штегер, Марусю вздрівши.— Геть звідціля, тут машина стане!
Маруся не ворухнулась; він узяв її за руку.
— Чуєш, іди звідціля!
Він хотів стягти її з вагончика.
— Не займайте мене! — скрикнула вона.— Там татко!
Штегер несамохіть пустив її руку.
— Що там таке? — спитав управитель, підходячи.
— Та ось,— показав штегер,— дівчина. Батько її там.
— Одведіть її звідціля! — звелів управитель.
Штегер знов узявся до неї.
— Я не хочу! Я не піду! — і пручалась, і благала Маруся.— Дайте мені тут сидіти: я нічого не робитиму, я тільки ждатиму!
Почувши спірку, жінки протовпились наперед.
— Ой, господи, чия ж то? — почулося поміж їми.
— Максимова.
— От сердешна сирота! То матері не було, а тепер і батька нема.
— Одведіть геть жінок та дітей! — знову звелів управитель.
Жінок відштовхнули назад. Але з Марусею справа була важча. Вона пручалась, кричала й не хотіла йти.
— Що я вам роблю? Я буду тут, я тільки дивитимусь, тільки ждатиму. Там татко!.. Ой, там же ж татко!
Управителеві жалко стало Марусі. Він підійшов до неї.
— Дівчино, йди звідціля,— тут становитимуть машини. Машини витягатимуть воду з шахти. Хіба ти не хочеш, щоб твого батька вирятовано з шахти?
Почувши це, Маруся відразу встала й одійшла набік. Вона сіла на ту каменюку, де попереду сидів Се'мен, той, що вода його з шахти викинула (бо його вже кудись поведено). Звідси видко було все, що коло шахти робилося.
Смоки становили недовго. Трохи згодом машина забухтіла. Маруся здригнулася й устала.
По той бік шахти вже лилася з кишки вода, лилася просто на землю й стікала туди, наниз, до яру. Маруся дивилася довго на цю нечисту воду і врешті глянула на шахту. Вона думала, що тут води вже добре поменшало. Вона помилилася. У широкій ямі як було повно води, так і тепер зосталося. Маруся знову сіла на каменюку й почала дивитися на шахту, дожидаючись, поки поменшає води. Вона маїїо що чула з того, що робилося навкруг неї,— уся-бо її увага повернулася на одно — на воду.
Але вода не подавалась. Принаймні Маруся цього не помічала. На таку широку яму мало було цих смоків та інших не було, бо шахта була вбога.
Проминуло півгодини, година й більш. Люди порозходились. Дві жінки, що їх чоловіки в шахті були, довго стояли й плакали, але врешті й ті пішли. Зосталися самі ті, що робили коло смоків, та Маруся.
Вона й тепер сиділа на каменюці, її кілька разів хотіли прогнати, та все пожаліють і не проженуть. Тільки години за дві роботи помітила дівчина добре, що вода подалась нижче від країв. Тоді вона ще пильніше почала дивитися. Та даремно пильнувала. Вода подавалась так, що оком не можна

« 1 2 3 4 5 6 7 8 »

Останні події

21.11.2024|18:39
Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
19.11.2024|10:42
Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
19.11.2024|10:38
Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
11.11.2024|19:27
15 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
11.11.2024|19:20
Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
11.11.2024|11:21
“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
09.11.2024|16:29
«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
09.11.2024|16:23
Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
09.11.2024|11:29
У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
08.11.2024|14:23
Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року


Партнери