Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

гарними віями.
- Я донька сотника Івана Чепеля, а ти у його хуторі спочиваєш.
- Сотника Чепеля? Підожди. Не тямлю.
- Ти був у поході з моїм батеньком, тебе ранили і батенько забрав тебе сюди лікувати. Ти довго лежав без пам'яті.
- Так, так, вже нагадую. мені коня вбито. А не знаєш ти, панночко, де мій побратим Марко Жмайло дівається? Ох, як мені голова болить!
- Підожди, я батенька спитаю. Я зараз.
Маруся вибігла з кімнати, їй спішно було поділитись зі всіма вісткою, що недужий ожив.
- Батеньку! Та він вже говорив до мене.
Сотник з жінкою пішли зараз подивитися. Та Петро знову заплющив очі і спав. Маруся тим зажурилася. Хто зна, коли він знову отямиться і заговорить?
Дівчина не могла зрозуміти, що з нею сталося. Не могла собі цього пояснити. Не мала відваги поспитати мами, чогось соромилася. Осталась для неї одна Горпи-на, перед нею Маруся не мала нічого скритого. Маруся стрінула її і виговорила в кутку цю свою турботу так, як дівчина перед вірною подругою виговоритися вміє.
- Так мене все до нього тягне. Не можу очей від його лиця відвести, а коли на нього не дивлюся, то мені все перед очима стає.
- Батеньки! Я вже знаю, що це є. - Горпина нахилилась до вуха Марусі і прошептала: - Ти, Марусенько, влюбилася в того молодого козака.
- Не говори так, Горпино, бо мені аж соромно. Коли б так хто підслухав, пішла б про мене лиха слава по селу. У цьому нема глуздів. Як можна влюбитися, коли не знається, чи він мене любить? Я навіть не знаю, як він називається.
- А я знаю, як він називається, - каже Горпина, посміхаючись, - але я не скажу.
- Скажи, голубко, скажи, - просила Маруся, обіймаючи її за шию, - я тобі щось гарного подарую за це.
- Ха-ха-ха! - сміялася Горпина, плещучи в долоні. - А що? Не казала я, що ти влюбилася? Я зараз пізнала сама, що тут скоїлося. Як ти, Марусенько, за той час перемінилася! Де поділась твоя веселість, шебетливість? Відколи тут Петро лежить, ніхто від тебе пісеньки не чув. Ходиш сумна та задумана.
- Так він Петро називається. Воно не так, Горпино, як ти говориш. Годі мені співати та вигойкувати, як в хаті недужий чоловік лежить. Дід Онисько казав, що йому супокою треба, а годі мені веселитися, коли він зі смертю бореться.
- Те-те-те. Чимало було у вашій хаті недужих, а ти була весела? От, не випирайся, Марусю, але ти його таки любиш, любиш. - Горпина обняла Марусю, і поцілувала, та каже: - Воно й не жаль такого козака полюбити.
- А може, й ти його любиш, Горпино?
- Я? Ні. А втім, я не можу.
- Хіба ти вже кого любиш? А бачиш, ти переді мною затаїла.
Горпина зітхнула важко:
- Я тобі нерівня, моя ясочко. Ти сотниківна. У тебе батько - дука, а я - бідна сирота. Мені хіба такого круглого сироту полюбити, як я сама.
- Гріх тобі таке говорити, моя люба подруго. Мої батьки люблять тебе, мов рідну дитину, і нічого тобі не жаліють. І віно для тебе буде. Та ж твій покійний батько з моїм приятелювали. А тепер ти мені скажи, кого ти любиш? Я дуже цікава знати. Ну, скажи.
Горпина мовчала хвилю, вагаючися: сказати чи ні?
- Тобі, Марусю, я скажу, а більше нікому, а ти теж нікому не кажи. Мій любий - то Остап Бондаренко.
Маруся сплеснула руками і обняла Горпину:
- Не журись, Горпинко, як лише хочеш, щоб було весілля, то тільки мені скажи, а я зараз батенька попрошу, а він поблагословить. Твій Остап гарний козак на усе село, і ніхто про нього лихого слова не скаже.
- Чого ви, дівчата, такі раді, що безупинно цілуєтесь? - спитала сотничиха, що вийшла у садок, де їх і стрінула. Дівчата, мовби їх хто піймав на якім злочинстві, почервоніли обидві, мов рожі, і не знали, що казати.
- От я побіжу до недужого поглянути, - сказала Маруся і побігла далі, мов сполошена серна.
Їй було дуже весело. Насилу здержувалась, щоб не заспівати, та таки не видержала. Побігла у садок, а за хвилю розходився її срібний голосок, аж соловейко замовк, почувши.
Почув той спів і Петро. Він створив очі і став наслухуватися.
"Що це? Ніяк не розберу, що зі мною робиться? Чи я в якої зачарованої царівни? Вже кілька днів ту чудову дівчину бачу, а більш нікого".
Аж тут вбігає в хату Маруся. Вона усміхається до Петра:
- Правда, Петре, що тобі вже полегшало?
- Правда, моя панночко, та ти мені скажи, хто так гарно перед хвилею співав під вікном?
- Не знаю. Я не чула. Ти, козаче, не називай мене панночкою, а таки прямо Марусею, бо я так називаюся.
- Хай буде! Здорова була, Марусю! Подай мені свою рученьку, хай тобі подякую, що ти так мною піклувалась.
Маруся засоромлена наставила свою руку. Петрова рука така була слаба, що насилу підніс її вгору. Вони взялись за руки і дивились собі в очі так глибоко, у саме дно душі. Очі Петра виказували велику радість, вдяку і подив. Маруся раділа всією душею. Не сміла взяти своєї руки назад, їй любо було чути у своїй руці слабкий живчик руки любого козака.
- Звідкіля ти знаєш, що я Петром звуся? Хіба я спросоння говорив?
- Ти нічого не говорив,

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери