Завантажити

діставши відповіді, підступили справді з невеличким військом під Трипілля.
- Піддайтесь, панове запорожці, нам, комісарам його королівської милості, видайте нам цього бунтаря Косинського, а тоді не мине вас королівська ласка, - гукали поляки до зібраних на валах козаків.
- Краще буде, як самі сюди прийдете, то поглядаєте собі між нами всіх бунтарів. У нас є один Косинський, але то пан гетьман усього низового війська.
- Покайтеся, бо година помсти близька!
- За ласку вам дякуємо, а вам ми радимо, забирайтесь до диявольської мами, бо зараз привітаємо вас олив'яними галушками, що ні один з вас живий не вийде.
Що було робити! З такою малою силою годі здобути фортецю. Комісари взялись за переговори - козаки пристали на них, і так списано угоду, якої козакам ані снилося додержати. Вони обіцяли бути послушними і більше ніколи Косинського гетьманом не вибирати. Ніхто не вірив у тривалість такої угоди, але комісари мали чим похвалитися, що без проливу крові покорили козаків. Робили усе, мовляв, лівою рукою, бо ж це на загальну думку не була справа Речі Посполитої, а гордого князя Острозького.
Косинський оставався далі в Трипіллі, не покидаючи думки допекти Острозькому. Його ватаги почали шарпати посілості княжі. Між іншими напали і пограбили Переяслав, що теж належав до старого князя. З Київщини і Брацлавщини перекинулись ці розрухи на Волинь, а всюди доставалось або Острозькому, або його приятелям. Шляхта жалувалась, що козаки "обычаемъ неприятельскимъ замки і места его кор. милости якъ и шляхецкие поседаютъ и людей забияютъ и мордуютъ... на послушенство своє примушаютъ".
Ті жалоби мали такий наслідок, що король приказав шляхті з тих воєводств збиратися під руку князя Острозького. Поза те уряд не вийшов зі своєї байдужості до козацького руху.
Костянтин Острозький змобілізував сили і своїх приятелів: Претвича, Вишневенького і Гульського Яна і віддав команду своєму синові Янушеві.
Косинський сидів тоді в маєтності князя в Острополі. Та це місце не видалось йому певним. Він пішов далі на схід і окопався під П'яткою близько Чуднова. Військо князя підступало не разом, а частинами. Косинський користав з того і побивав одних по других. Так само було, коли наспіла головна сила. Це було 23 січня 1593 року. День був тихий, морозний. Ця зима дала багато снігу, що зверху примерз. Косинський вдарив сміло на військо княже. Воно не вдержало і стало розбігатися.
- Побіда! - гукали козаки і перли за втікачами, добиваючи їх серед глибокого снігу. Косинський радів, що одним ударом вдалося ворога розтрощити. Та сталося щось несподіване. В саму пору прийшов князь Януш з новими галицькими силами і вдарив на козаків, що, ганяючись за втікачами, порозбігалися. Усе пішло шкереберть. Малі козацькі коні западали в глибокий сніг, в якому легше було повертатися великим панським коням. Погром був страшний. Косинському ледве з невеликим гуртом козаків вдалося втекти за вали П'ятки і тут замкнутися.
Під час того бою Северин Наливайко робив так, щоб найменше до бою мішатися і найближче держатися князя. Князеві старому, який нарочно сюди приїхав, пояснив Наливайко, що йому серед такого снігу ніяк орудувати гарматою, але як прийде до облоги, то він уже покаже що вміє.
І справді зачалася облога. Наливайко мусив лаштувати гармату на своїх братів.
- Пане Северине! - гукали козаки з валів. - І ти став панською собакою? Ну, ну, бреши на братів - не вийде тобі це на здоровля, ще ми стрінемось.
Косинський пізнав, що чи тепер, чи в четвер, а треба буде здатися. Він послав свого довіреного з листом до князя Олександра Вишневецького, просячи його о посередництво.
Вишневецький прочитав листа князеві, а цей каже:
- Такому лотрові, бунтареві замала кара згинути на колі.
- Ваша милість, треба по-християнськи. Ласкою покорений ворог може з вдячності стати приятелем.
- Не треба мені його приязні. Пане Северине, як довго здобувати будеш це бунтарське гніздо?
- Можу його здобути в одній хвилі, - каже Наливайко. - Знаю таку одну чудотворну гармату, що нам відразу всі брами створить, а це є ласка вашої милості для всіх обложених.
- І ти тої самої співаєш?
- Так, ваша милість. Я козак і знаю козацький звичай. Вони доведені до розпуки, усі вигинуть до одного, а не здадуться, ані свого ватажка не видадуть. Силою ми його живого не дістанемо.
- Так нехай пропадуть усі! - каже сердито князь.
- Стільки крові християнської православної поллється. Ворог уже впокорений, а того лише вашій милості було треба.
Князь задумався, ходячи по кімнаті.
- Добре, - каже. - Ще той раз, останній, прощаю їм. Підеш до них на переговори.
- По приказу вашої милості піду зараз.
Наливайко взяв із собою сурмача й підступив під вали. Його зараз пізнали козаки.
- З чим приходиш, Наливайку? Гляди, що куля тебе не мине, бережись!
- Не говори небилиць, а висилайте когось із старшини до переговорів.
Послали сотника Шила з писарем генеральним Іваном Кречковичем.
Шило каже:
- Не

читати